Максим Кидрук - Твердиня

Меґан показала Нейту язик.

– Я не користуюся лаком для волосся у подорожах, телепню.

Несподівано у розмову встряв один із товаришів Калеба. Покрутивши в руках рештки пакування, він надибав цінник.

– Калебе, ти заплатив за цей лайномет 35 баксів? Бодай тебе розірвало, друже!

– А що? – буркнув Калеб. Йому не сподобалось, як усе повернулося. Зрештою він не зробив нічого ганебного – надмірна обережність ще ніколи й нікому не зашкодила. Проте вдіяти нічого не міг. Не його вина, що галаслива компанія завжди знаходить об’єкт для групового висміювання.

– Міг би тиждень не прати шкарпетки, а потім кидатись ними у ведмедя – ефект був би такий самий! – набирав обертів Нейт. – Ще й на пральному порошкові зекономив би.

– Через тиждень вони вертатимуться назад бумерангом, Нейте, – пробасив Ленс.

Новий, іще більший вибух реготу. Едді з Айком не могли втихомиритися з хвилину. Ґрем реготав із усіма.

– Маєш рацію, – веснянкуватий зімітував голос Калеба: – Тоді без цієї бризкалки точно не обійтися.

Пропорційно із жалем до Калеба зростала Левкова неприязнь до Нейта. Нейт був із тих, про кого ірландці кажуть: «Дехто живий лише тому, що пристрелити його протизаконно». І щойно українець про це подумав, як почув Сатомі. Схилившись до Ґрема, дівчина промовила:

– Він такий милий.

О, так! Звісно! Десь у Габоні посеред орангутангів Нейт був би першим хлопцем на селі.

– Давайте його випробуємо! – несподівано подав ідею веснянкуватий, по-бойовому змахнувши балончиком над головою.

– Не треба! – наполохано підхопився Калеб. – Віддай мені.

– Не дрейф, канадцю, я не випускатиму все – лишу й тобі на разок пальнути!

– Ги-ги! – інші кануки, замість підтримати співвітчизника, приєдналися до глуму.

– Це може бути н-небезпечно, – Калеб почав заїкатися, – д-дай сюди.

Нейт відсмикнув руку.

– Це задля твоєї ж безпеки, Кайле. Ти маєш бути впевнений, що антиведмежий спрей спрацює, коли потрібно.

– Я К-калеб, а не К-кайл, – здоровань почервонів від злості… й від сорому. Він виявився геть неготовим до такої надмірної уваги.

– От уяви, – веснянкуватий пропустив зауваження повз вуха, – швендяєш ти по Мачу-Пікчу, а тут просто з прірви випурхує розтуди-його-маму цілий грізлі та репетує на тебе, а ти такий – хопа! – чувак, іди гуляй, у мене є bear spray , і дістаєш свою прискавку, – Нейт міг би стати чудовим стендап-коміком: народ, пирхаючи, потихеньку сповзав під стіл. – Скеровуєш на ведмедя, й тут – клац! клац! – а воно не стріляє. І що тоді? – американець скорчив скорботну міну. – Гівнобаласт у штанцях буде найменшою твоєю проблемою.

Сміх, сміх, сміх. Лише Калеб, як гора, мовчки стримів з іншого боку стола. Нейт глумливо правив далі:

– А так я все перевірю, так би мовити, переконаюся, що балончик справний. Натисну один разок і все – зразу поверну твою смертоносну зброю. Не парся!

Левко напружився – Нейт зняв запобіжну смужку зі спускового механізму. Невже не жартує? Схоже, не він один занепокоївся: кілька дівчат налякано запищали, інстинктивно позатулявши роти.

Широко всміхаючись, Нейт заштовхав балончик за пояс джинсів і відступив від столу. Вся зала нервово спостерігала за ним.

– Едді, ану зроби нам грізлі, – змахнув рукою американець.

– Едді, не треба, – промовив хтось.

«Зупиніть його! – загорлав Левко (щоправда, лише подумки). – Він же напідпитку».

Едді, сміючись, прийняв виклик. Виліз з-за столу та перейшов у протилежний куток, тримаючись від Нейта на безпечній віддалі. Між хлопцями було не менше як сім метрів: Нейт стояв у проході, що вів до рецепції хостелу, а Едді спинився коло сходів, затуливши хлопців за комп’ютерами.

Калеб спробував іще раз.

– Юначе, я наполягаю: віддай мій балончик.

Оте «юначе» тільки насмішило. Веснянкуватий повернувся, простягнувши ліву руку вперед, а праву, неначе ковбой із Дикого Заходу, поклавши на застромлений за пояс балончик.

– Стій на місці, а то зараз будеш замість грізлі!

І знову регіт. Прикусивши губу, канадець відступив; дехто із тих, що сиділи поряд нього, похапцем перемістилися на інший бік стола – подалі від зони обстрілу.

Наступної миті Едді перебрав увагу на себе, взявшись показувати ведмедя. Махаючи руками та розхитуючись на напівзігнутих ногах, хлопець смішно, по-дитячому загарчав:

– В-У-А-А! В-У-У-А-А-А-Р! А-Г-Р-Р-Р!

– Oh my gosh, – награно зойкнув Нейт, – подивіться, який страшний грізлі.

Глядачі вкотре розсміялися. Навіть Левко не стримав усмішки. Американець вихопив з-за пояса балончик і витягнув руку в бік «грізлі» (після цього між Едді й балончиком усе ще було шість із лишком метрів), а тоді…