Максим Кидрук - Твердиня

Клацання припинилось. Сьома нарешті зацікавився та відірвався від екрана.

– Чого тобі треба від мене?

Промінь налобника засліпив Левка. Очі запекли ще більше.

– Не знаю. Допоможи. Ти ж шариш…

– У противедмежих балончиках?

– Той чувак лежить без свідомості. І, по-моєму, в нього розпухає голова.

Семен умить зрозумів. Зіскочив із ліжка, ледь не живцем вирвав із рюкзака аптечку та, не взуваючись, почесав униз слідом за українцем.

Американці й канадці обступили Едді, наче стадо овець: мовчки витріщалися й нічого не робили. Хтось хрипнув «Call an emergency!» 68 68 Викличте швидку! ( англ. ) й тут-таки закашлявся. Всі, як один, затуляли носи та роти – хто тканиною, хто просто руками.

Удихнувши просякнуте газом повітря, Сьома скривився.

– Що ви наробили?

Левко прошамрав щось нерозбірливе у відповідь, а росіянин проштовхався до Едді. За неповні три хвилини обличчя американця набрякло ще дужче. Шкіра нагадувала попелястий мармур. Семен присів навпочіпки.

– Ти знаєш, що з ним? – українець визирав з-за спини товариша. Сьома відразу збагнув, що ситуація критична.

– Так. Те саме, що станеться зі мною, якщо я з’їм горішок завбільшки з горошину, – хлопець повернув голову до натовпу та запитав англійською: – Чим у нього бризнули? Він алергік? Страждає на алергію?

Підхопили балончик і по руках передали Семенові. На запитання про алергію не відповів ніхто. Не знали, а може, не відважилися. Хлопець примружився, вчитуючись у напис на балончикові:

– Капсаіцин 69 69 Капсаіцин (ваніліламід 8-метил-6-ноненової кислоти) – алкалоїд із палючим смаком, що міститься в усіх різновидах стручкового перцю. … ідіоти… – сам до себе прошепотів росіянин, тоді знову англійською: – Швидко! Його треба винести з кімнати на повітря.

Айк і Ґрем узяли Едді за ноги, Ян, який стояв біля голови, підхопив хлопця за тулуб.

На рецепції їх побачив Девід Ренцо, власник хостелу.

– Що трапилося?

– Девіде, нам треба до лікарні, – скоромовкою проказав Сьома.

– Я викличу «швидку»!

– Ні, – гаркнув росіянин. – Можемо не встигнути. Готуйте мінівен.

– О’кей! Тоді зателефоную в «San Jose» 70 70 «Clinica San Jose» – одна з найкращих лікарень у Куско. , попереджу, щоб готували барокамеру, – власник «Samay Wasi» помилково припустив, що Едді знепритомнів через гірську хворобу.

Вислизаючи на веранду, Сьома похапцем заперечив:

– Не треба барокамери. Будь-яка найближча до нас лікарня. Найближча, Девіде!

Девід Ренцо став гарячково гортати довідник з адресами й телефонами.

На веранді було зимно. Едді поклали на холодну підлогу. Голова набрякла так, що було неможливо розрізнити риси обличчя. Її роздувало зсередини. Повіки наплили одна на одну, повністю «проковтнувши» вії. Семен відкрив аптечку та витягнув звідти заготовлений шприц. Зняв ковпачок із голки, випустив повітря, аж тут його руку перехопив Айк.

– Що ти будеш йому колоти? Ти хто, лікар? Ти ж навіть не американець!

Росіянин спробував висмикнути руку, проте Айк міцно тримав його за передпліччя.

– Сьома, допомогти? – Лео і Ян стояли поруч, готові втрутитися та відтягти Айка.

Семен самими очима мовив «ні», а потому наблизив обличчя до американця й заговорив, спокійно та швидко карбуючи кожне слово:

– У твого друга ангіоневротичний набряк 71 71 Ангіоневротичний набряк (ангіоедема, або набряк Квінке) – алергічна реакція на дію різних біологічних та хімічних чинників, що має виявом збільшення (напухання) обличчя, рідше – кінцівок. У разі стрімкого розвитку ангіоневротичного набряку пацієнт може померти. . Це як кропив’янка, тільки не на поверхні шкіри, а всередині тіла. Набряк виник через алергічну реакцію на капсаіцин із газового балончика. Зазвичай під час набряку колір обличчя не змінюється, а твій друг, як бачиш, сірий, наче мрець. Хочеш дізнатися, чому це?

Айк послабив тиск на руку та проваленим голосом запитав:

– Чому?

– Тому що доза капсаіцину така велика, що набряк став розвиватись у гортані, спровокувавши блокаду дихальних шляхів. Твій товариш посірів, бо вже декілька хвилин не дихає. Враховуючи той час, протягом якого ви телющилися на нього, мов барани, та час, що ми з тобою марнуємо на теревені, хлопцю лишилося жити хвилини дві. Я знаю це, бо сам страждаю на алергію. Я можу склеїти ласти від одного горішка, – Айк відпустив руку й перелякано зирнув на Едді. Сьома продовжив: – У шприці – гормон епінефрин, або адреналін, якщо тобі так зрозуміліше. Але… ти маєш рацію, я не лікар, тож не можу брати на себе відповідальність.