Максим Кидрук - Твердиня

Насамкінець Левко та Семен докупили чотири квитки на літак із Ліми до Куско, що потягнуло ще на 317 доларів.

Розібравши спальники, хлопці домовились, що намети дістануть самі. Один візьмуть Лео із Семеном, інший – Ґрем і Ян. Потому замовили через інтернет дорогий туристичний GPS-навігатор «Garmin GPSmap» (пристрій із доставкою обійшовся в 400 USD, по сотні доларів на брата, що для студентів стало серйозним капіталовкладенням). «Garmin» давав змогу записувати 200 треків, фіксувати в пам’яті координати 2000 точок, мав убудований цифровий компас і альтиметр, не тонув у воді й – основне – живився від літієвих АА-батарейок, а не від акумулятора, що усувало необхідність постійного підзарядження, проблематичного в джунглях.

Покінчивши із білетами, українець із росіянином узялися за детальне опрацювання маршруту.

План виглядав так. Після прильоту до Ліми зразу податися до Куско, відпочити два-три дні (акліматизуватись і подивитися на Саксайуаман й інші інкські руїни), а потому автобусом поїхати до Пуерто-Мальдонадо. В Пуерто можна буде орендувати човен із провідником, який доправить їх угору по Ріо-де-лас-П’єдрас до місця, де, за словами Ґуннара Іверса, знаходиться скеля Голова Папуги. Далі їм залишиться дотримуватися інструкцій старого художника й довідатись, куди вони заведуть.

Уважно обстеживши карту регіону Мадре-де-Діос, Левко штурхнув ліктем Сьому.

– Чувак, я тут щойно подумав: у нас неув’язка виходить із маршрутом.

Семен невдоволено підняв праву брову (як це так, що хтось помічає те, чого не помітив він?).

– Кажи.

– До скелі Голова Папуги ми добиратимемось на моторному човні, який орендуємо в Пуерто-Мальдонадо…

– Так.

– А як ми повертатимемось?

– Не зрозумів, – голова росіянина була заморочена деталями розрахунку необхідної кількості провіанту, а також тим, яку його частину доведеться тягти на собі зі Швеції, а що можна купити в Пуерто-Мальдонадо, тож він не зауважував очевидного.

– От знайшли ми Паїтіті…

– Припустимо.

– Вийшли з джунглів, причвалали назад до кліфу, а… що тоді? Перед нами три сотні кілометрів непролазних лісів, а човен давно відплив – на нас же не ждатимуть три тижні.

– Хм… – зухвало піднята брова опустилася, хлопець став терти її пальцем.

– Ага. Які варіанти?

– Можна купити супутниковий телефон і викликати когось із Пуерто-Мальдонадо, коли виберемось із нетрищ, – ще не договоривши, Семен утямив, що ідея паскудна. Ніхто не чекатиме на їхній дзвінок, зв’язок може щезнути, сяде батарея за той час, що вони будуть у сельві, тощо. – Або… ми можемо домовитися на конкретну дату, щоби човняр забрав нас.

Левко заперечно мотнув головою.

– Е, ні. А якщо чувак роздумає плисти, бо, скажімо, перебере напередодні? Або – не приведи Господи – хтось із нас травмується чи захворіє задовго до домовленої дати, що тоді? Кукурікати від розпачу біля Голови Папуги?

– Маєш рацію, – росіянин узявся терти обидві брови відразу. – Я щось вигадаю.

– Лео, вставай! – Сьома ввалився до кімнати Левка й безцеремонно стягнув із нього ковдру.

– У… – Лео відвернувся до стіни й згорнувся калачиком, намагаючись у такий спосіб протидіяти агресивному вторгненню.

Росіянин прилаштувався на край ліжка, поставив нетбук на коліна та смикнув товариша за ногу.

– Давай, давай, нема чого відлежуватись.

Українець поліз рукою під подушку й витягнув мобілку. Подивившись на час, ледь не загарчав.

– Сьома, ти орангутанг недоношений, мені в універ на першу дня.

– Зате мені на восьму тридцять, так що роздупляйся, маю тобі дещо показати.

Скрипнувши зубами, Левко сів і підібгав під себе ноги.

– Показуй бігом, – став терти очі.

– Дивися! – сяючи, Сьома повернув ноутбук до українця.

На екрані була фотографія із зображенням синього плавального матраца «INTEX».

– Ну і? – почухав скуйовджену голову Левко. – Це надувний матрац.

Сьома злегка наморщив ніс, демонструючи, що йому не подобається таке формулювання.

– Не зовсім.

– Ти хочеш сказати, що це заморожена відбивна з мамонта?

– Це надувний пліт ! – росіянин аж попискував від гордощів.

– Чува-а-ак… – вирячився Левко, думаючи вщипнути себе, щоб упевнитися, що не спить. Семен не може бути таким шибанутим.

– Ця геніальна ідея прийшла мені перед світанком.

«Геніальна?!!»

– Чувак, – повторив українець, – я або ще сплю, або ти довбонувся.