Ірен Роздобудько - Останній діамант міледі

Це означало, що вона спала чотири години. Але Влада відчула, що не тільки виспалася, але й готова до подальших дій. Вона сіла в ліжку, обхопила голову руками, — їй здавалося, що так вона може найкраще зосередитись, адже думки почали стрибати, як коники, і їх треба було впорядкувати. Тепер вона вже точно знала, що трапилося із Максом. Треба було подумати, як усе поставити на свої місця. Це одне. А друге — Ярик Араменко, що так несподівано закохався у неї! Безсумнівно, їй пощастило з цим знайомством, а відтак підібратися до розв’язки буде простіше.

Влада бадьоро зіскочила з ліжка, прийняла душ і розіклала на столику вміст об’ємної косметички. За півгодини увімкнувся бортовий радіоприймач. Той самий голос, що вчора запрошував на вечерю, сповістив, що пора прокидатися й о сьомій годині ранку збиратися на причалі, звідки усіх членів делегації повезуть до міста. Там, розбившися на групи, письменники та артисти матимуть урочистий сніданок та відвідають різні підприємства.

Також у розклад сьогоднішнього дня входила екскурсія до краєзнавчого музею та заключний літературний вечір у Палаці культури містечка. Увечері пароплав має відчалити.

Поступово коридори наповнювалися звуками. Після бурхливої ночі прокинутися було досить важко.

Влада першою збігла по хистких сходах на причал і попрямувала до кав’яреньки, яка була вже відчинена. У напівсонного офіціанта замовила філіжанку кави.

День обіцяв бути спекотним. Влада не пожалкувала, що одягла легкий сарафан на тоненьких прозорих бретельках. Крізь каламутне віконце кав’ярні вона спостерігала, як народ поволі вибирається на берег, ліниво розповзається по причалу в пошуках затінку.

Серед натовпу побачила Ярика, який одразу ж почав крутити головою в усі боки, шукаючи її. Вигляд він мав досить втомлений та пом’ятий. Як, до речі, й усі члени делегації. Влада вийшла зі свого сховку. Ярик кинувся до неї, поцілував руку.

Артисти виносили своє спорядження — музичні інструменти, костюми — і завантажували їх в автобуси, що стояли поблизу. Усі їхні сповільнені рухи нагадували борсання бджіл у банці з медом.

— Сьогодні буде важкенький день! — сказав Ярик. — Якби не ти, я з задоволенням повернувся б першим же рейсовим автобусом…

Така ж думка була написана на багатьох обличчях інших пасажирів. Тільки іноземці бадьоро фотографувалися на тлі пагорбів, знімали один одного на кінокамеру і весело, збуджено гомоніли. Неподалік від себе Влада помітила дівчину-радіожурналістку, яка завзято налаштовувала свою доісторичну апаратуру — велетенський магнітофон, що висів у неї на плечі, і збиралася розпочати репортаж.

Нарешті вона приладнала шнур мікрофона, налаштувалася на запис та, сором’язливо оглядаючись, розпочала надиктовувати враження.

— Ви чуєте цей шурхіт ніг по розпеченому асфальті? Це спускаються на берег члени делегації… — Дівчина незадоволено хитнула головою, перекрутила плівку і знову піднесла мікрофон до вуст: — От ми, члени делегації, вже на березі! На березі славного міста К… — Вона знову перемотала плівку і увімкнула запис. — Погода чудова! Настрій бадьорий, — продовжила вона. — А ми, члени делегації, готуємося відвідати славне місто К…

Влада посміхнулася. Дівчина, перехопивши її погляд, зашарілася й поквапилася відійти далі, де б її ніхто не чув, і знову завзято забурмотіла у мікрофон.

Причал нагадував вулик. Люди поволі приходили до тями після безсонної ночі, чоловіки жадібно прикладалися до пляшок із пивом. Життя налагоджувалося.

Останнім зі сходів зійшов Дартов — свіжий, як завжди, у білому піджаку та світлих бриджах. Він був сам.

Поволі члени делегації сіли до автобусів, і запилена колона вирушила до міста.

У вікно Влада спостерігала невибагливий пейзаж промислового центру: при в’їзді на високому постаменті стояв заіржавілий трактор початку 30-х років, на більшості тролейбусних зупинок мирно дрімали бомжі. Сірість вулиць та одноманітність п’ятиповерхових «хрущовок» контрастували із вітринами приватних бутиків та невеличких вуличних кав’ярень. Містом тинялися зграйки смаглявих синів Крішни в яскравих хітонах, пошитих із пофарбованих простирадл. Суворі черги чоловіків юрмилися навкруг цистерн із теплим пивом. Вуличні торговці, розіклавши на тротуарах газети, продавали рибу.

Автобуси зупинилися на центральному майдані — тут мав відбутися мітинг. Делегацію вже зустрічали вбрані у вишиванки жінки та діти, місцевий оркестр духових інструментів та сам міський голова, що вже стояв біля мікрофона, позуючи газетярам міської багатотиражки. Після кількагодинного мітингу, під час якого Влада та Ярик просиділи за пластиковим столиком неподалік від майдану, попиваючи вино, почалися такі ж помпезні зустрічі на виробництвах.