Стівен Кінг - Чотири після півночі

Світлодіодний індикатор, досягши позначки 21 000 фунтів, почав уповільнюватися, а коли перевищив 22 000, то вже майже зупинився. Браян зрозумів, що відбувається, і швидко клацнув два тумблери, заглушивши гідравлічні насоси. «Боїнг-727-400» віддав їм усе, що мав: трохи більше 46 000 фунтів авіаційного пального. Цього мусило вистачити.

— Добре, — промовив він, підводячись.

— Що добре? — перепитав Нік і також підвівся.

— Ми від’єднуємося й забираємося звідси нахер.

Дедалі наближаючись, той шум уже досяг оглушливого рівня. До хрумкання, жвакання й верещання трансмісії домішалися звуки падіння дерев, руйнування будівель, якраз перед тим, як вимкнути насоси, Браян почув тріскотливе рипіння, а потім низку глибоких сплесків. Мабуть, міст провалився в ту річку, яку бачив Нік, уявив собі він.

— Містер Тумі! — раптом закричала Бетані. — Там містер Тумі!

Нік поперед Браяна вискочив крізь двері у перший клас, але вони разом встигли вчасно, щоби побачити, як Креґ перевалькувато човгає по руліжній доріжці. Їхній літак він повністю ігнорував. Скидалося на те, що його метою був обмежений парою перехрещених руліжок порожній трикутник трави.

— Що він робить? — видихнув Руді.

— Не переймайтеся ним, — сказав Браян. — У нас геть нема часу. Ніку? Спускайтеся трапом попереду мене, потримаєте мене, поки я від’єднаю шланг.

Браян почувався людиною, яка стоїть голою на пляжі, в той час як на обрії постає горбом і мчить до берега хвиля цунамі.

Нік супроводив Браяна вниз і знову потримав його за ремінь, поки той, перехилившись, крутив, від’єднуючи, шланг. За мить він його відчепив і кинув на бетон, де той глухо брязнув насадкою сопла. Браян затріснув люк паливного бака.

— Гайда, — сказав він, коли Нік підтягнув його назад. Обличчя в нього було землисто-сірим. — Давайте забиратися звідси.

Але Нік не поворухнувся. Він застиг на місці, вп’явшись очима в схід. Його шкіра набула кольору паперу. На обличчі застиг вираз якогось гіпнотичного жаху. Верхня губа тремтіла, і в ту мить він мав вигляд занадто переляканого, аби загарчати, пса.

Браян спроквола, чуючи, як, немов заіржавілі дверні завіси, риплять жили в його шиї, повернув голову в тому напрямку. Він повернув голову і дивився, як ленґоліери нарешті виходять з-за лаштунків на відкриту сцену.

— Отже, ви розумієте, — сказав Креґ, підійшовши до порожнього крісла в голові стола і чекаючи, поки всядуться інші присутні, — що брокери, з якими я мав справу, були не тільки недобросовісними; багато з них насправді були підсадними агентами ЦРУ, чиє завдання полягає в контактах і введенні в оману саме таких банкірів, як я, — людей, які шукають, чим хутко наповнити худенькі портфелі цінних паперів. На їхнє переконання, сама мета — недопущення комунізму в Південній Америці — виправдовує будь-які доступні засоби.

— Яких процедур ви дотримувалися для перевірки цих партнерів? — запитав огрядний чоловік у дорогому синьому костюмі. — Ви користалися послугами якоїсь компанії, що страхує облігації, чи ваш банк наймає якусь специфічну фірму для дослідження подібних операцій?

Кругле, щокате обличчя Синього Костюма було ідеально виголеним; його щоки пашіли або добрим здоров’ям, або завдяки сорока рокам шотландського віскі з содовою; його очі були нещадними скабками синього льоду. Прекрасні то були очі; батьківські очі.

Звідкілясь — далеко від цього конференц-залу, розташованого на другому від верхівки поверсі «Пруденційного центру», — до Креґа долетів якийсь несамовитий галас. Дорожнє будівництво, подумав він. У Бостоні постійно розбудовують якісь шляхопроводи, і він підозрював, що здебільшого в цьому нема жодної потреби, у більшості випадків це та сама стара-престара тема — безсоромні залюбки отримують зиск з довірливих. Це не має до нього жодного стосунку. Абсолютно ніякого. Його робота — вести справу з чоловіком у синьому костюмі, і він не міг дочекатися, коли почне.

— Креґу, ми чекаємо, — сказав президент його власної банківської установи. Креґ на секунду здивувався — участі містера Паркера не планувалося в цій зустрічі, — але потім здивування захлеснуло відчуттям щастя.

— Взагалі ніяких процедур! — радісно закричав він у їхні шоковані обличчя. — Я просто купував, купував і купував! Я ВЗАГАЛІ… НЕ… ДОТРИМУВАВСЯ… ЖОДНИХ… ПРОЦЕДУР!

Він уже було збирався продовжити, щоб детальніше розвинути цю тему, та тут його зупинив якийсь звук. Цей звук був не за милі звідси; цей звук був близько, дуже близько, можливо, в самому конференц-залі.