Стівен Кінг - Чотири після півночі

— Не добре, — відповів він похмуро. — Непритомна, але поки жива. Це все, що я знаю.

— А де Ґефні й Тумі? — спитав Боб, коли вони вирушили до літака. Щоби його почули, Бобу довелося трохи підвищити голос; той хрускіт тепер лунав гучніше, а верескливий призвук травмованої трансмісії став у ньому домінантною, навісною нотою.

— Ґефні мертвий, і Тумі також недалеко відстав, — сказав Нік. — Зараз про це не на часі. — Він зупинився перед підніжжям трапа. — Ви двоє, піднімайте свій кінець.

Повільно й обережно вони посунули з ношами вгору по сходах, Нік, зігнувшись з переднім кінцем нош, рухався спиною вперед, Алберт з Бетані, тримаючи ноші піднятими на рівні своїх голів, штовхалися стегнами на вузькому трапі. Боб, Руді і Лорел ішли позаду. Відтоді, як повернулися Алберт і Нік, Лорел заговорила тільки раз — спитала, чи мертвий Креґ Тумі. Коли Нік сказав їй, що той живий, вона уважно до нього придивилася, а потім з полегшенням кивнула.

Коли Нік дістався верху трапа і завів свій кінець нош у літак, Браян стояв у дверях кабіни.

— Я хочу покласти її в першому класі, — сказав Нік, — щоби цей кінець нош, де її голова, був трохи піднятим. Як би мені це зробити?

— Без проблем. Встановити ноші отам, зафіксувавши їх крізь передню частину рами парою ременів безпеки. Ви бачите, де це?

— Так. — А потім до Алберта з Бетані: — Піднімайтеся. Ви молодчаги.

В освітленні салону розмазана на щоках і підборідді Дайни кров різко виділялася на тлі її жовто-блідої шкіри. Очі дівчинки заплющені; повіки делікатного, лавандового відтінку. Імпровізований тампон під ременем (у якому Нік пробив нову дірочку — набагато вище від інших) був темно-червоним. Браян почув, як вона дихає. Ці звуки були схожими на те, як соломинка втягує повітря з дна майже допитої склянки.

— Погано, так? — стиха запитав Браян.

— Ну, в неї легеня, а не серце, і внутрішня кровотеча й зблизька не так швидко гонить, як я боявся… але погано, так.

— Вона доживе, поки ми повернемося?

— Звідки я збіса можу знати? — раптом закричав на нього Нік. — Я солдат, а не якийсь там чортів костоправ!

Усі завмерли, дивлячись на нього настороженими очима. Лорел знову відчула, як її ніби приском обсипало.

— Вибачте, — промовив Нік. — Подорож крізь час диявольськи сильно діє на нерви, хіба не так? Мені дуже жаль.

— Не варто вибачатися, — сказала Лорел, торкаючись його руки. — Ми всі тут такі напружені.

Він подарував їй втомлену посмішку і торкнувся її волосся.

— Ви чисто розкіш, Лорел, це поза всякими сумнівами. Нумо, давайте закріпимо її ременями безпеки і подивимося, що ми можемо зробити, щоби забратися звідси к лихій годині.

Через п’ять хвилин ноші Дайни було прилаштовано в похилому положенні до пари крісел салону першого класу — голова дівчинки вище, ноги нижче. Решта пасажирів тісною зграйкою зібралися навкруг Браяна в сервісній секції першого класу.

— Нам треба дозаправити літак, — сказав Браян. — Зараз я заведу другий двигун і якомога ближче підкочуся до того «Боїнга-727-400», що стоїть при перехідному хоботі. — Він показав на лайнер компанії «Дельта», який у цій темряві скидався просто на сіру брилу. — Оскільки в нашого літака посадка вища, я зможу завести наше праве крило прямо понад лівим крилом дельтівської машини. Поки я це робитиму, ви вчотирьох підкотите заправник — один з них стоїть біля іншого перехідного хобота. Я бачив його там до настання темряви.

— Може, нам краще розбудити Сплячу Красуню отам у хвості й примусити його долучитися?

Браян нашвидку це обдумав і похитав головою.

— Останнє, що нам зараз потрібне, це отримати собі на руки дезорієнтованого пасажира — та ще й на додачу такого, в якого дике похмілля. Та він нам і не потрібен — коли треба, двоє дужих чоловіків здатні штовхати такий заправник. Я бачив, так робиться. Тільки перевірте важіль трансмісії, щоб стояв на нейтралці. Заправник треба підвести і поставити прямо під перекритими крилами. Все ясно?

Всі закивали. Браян огледів їх і вирішив, що Бетані й Руді все ще занадто виснажені після боротьби з ношами, щоб очікувати від них якоїсь серйозної помочі.

— Нік, Боб, Алберт. Ви штовхаєте. Лорел, ви кермуєте. Гаразд?

Вони кивнули.

— Тоді йдіть і робіть. Бетані? Містере Ворік? Спускайтеся разом з ними, приберете трап від літака, а коли я його переведу на нове місце, приставите трап до перекритих крил. До крил, не до дверей. Зрозуміло?

Вони кивнули. Окинувши їх поглядом, Браян побачив, що вперше відтоді, як вони тут сіли, в людей з’явився яскравий блиск в очах.