Стівен Кінг - Чотири після півночі

Кевін і гадки не мав, чого почувався таким розчарованим. Чи очікував він іншого? Що Батя Меррілл, якого містер Бейкер змалював як простакуватого філософа та майстра-самоука, витягне якусь із пружин зі словами: «Ось воно — ця паскуда винна в тому, що той пес з’являється завше, коли ти тиснеш на спускову кнопку затвора. Це собако-пружина на зразок тих, які є в іграшкових песиках, що діти їх заводять, а вони собі ходять, трохи дзявкаючи; якийсь дотепник на конвеєрній лінії «Полароїд Сан-660» вмонтовує такі собако-пружини в кляті фотокамери».

Чи очікував він чогось такого?

Ні. Але він очікував бодай… чогось.

— Не маю ні найменшого уявлення, — бадьоро повторив Батя. Він потягнувся назад, видобувши «кукурузку» [267] «Кукурузка» — тип люльки для паління, виготовленої з кукурудзяних качанів. Характерною рисою славетного воєначальника США Дугласа Мак-Артура (1880–1964) було саме куріння з такої люльки. , як у Дугласа Мак-Артура, із держака у формі кріселка, і почав набивати в люльку тютюн із кисета, зробленого зі шкірозамінника, на якому було вибито слова ПОГАНСЬКЕ ЗІЛЛЯ. — Розумієш, таку крихітку навіть не вдасться розібрати.

— Не вдасться?

— Ні, — відказав Батя. Він щебетав так бадьоро, мов птах. Батя зробив паузу, щоб підчепити великим пальцем край дроту між неоправленими лінзами власних окулярів, і смикнув за нього. Окуляри зісковзнули з його лисої макітри на своє місце, прикривши червоні плями обабіч носа. — Старіші ще можна було розібрати, — провадив він далі, дістаючи сірника «Даймонд» із блакитним кінчиком [268] Сірник із блакитним кінчиком — різновид всюдизапального сірника, що загоряється від тертя об будь-яку шорстку поверхню. зі свого жилета (певна річ, він був одягнутий у жилет) і притискаючи товстий жовтий ніготь правиці до голівки сірника. Так, то був чоловік, що міг завиграшки ошукати відпочивальників навіть однією вільною рукою (звісно, якщо це була б саме та рука, якою він спершу виловлював, а потім і запалював свої сірники). Кевін навіть у свої п’ятнадцять це виразно бачив. Батя Меррілл мав стиль. — Це я про «Полароїд Ленд». Коли-небудь бачив одну з цих красунь?

— Ні, — відповів Кевін.

Батя, тернувши, запалив сірника з першої ж спроби, хоч інакше просто не могло й бути, та приклав його до «кукурузки». Кожне його слово супроводжували димові сигнали, гарненькі на вигляд і страшенно смердючі на запах.

— Отож-бо, — проказав він. — Вони були схожі на ті старомодні камери, що їх іще люд, як-от Метью Бреді [269] Бреді Метью (1822–1896) — один із перших професійних американських фотографів, знаний передусім завдяки фотознімкам подій громадянської війни в США. , використовував до початку сторіччя — ну або в усякому разі до того, поки «Кодак» не представив свою першу бокс-камеру «Брауні». Власне кажучи, я це до того, — Кевін швидко зрозумів, що то був улюблений вираз Баті Меррілла; він його використовував, як ото деякі дітлахи в школі полюбляли вживати «ну, знаєш» для означення, виокремлення та підсилення сказаного, ну й принагідно — як паузу, щоб зібрати докупи думки, — що вони причепурили їх трохи, вбрали бічні панелі у хром та натуральну шкіру, але така камера все одно мала старомодний вигляд, як ті камери, якими робили дагеротипи. Коли відкрити одну зі старих «Полароїд Ленд», то вистромлялася шийка-акордеон, оскільки лінзам потрібно було десь із півфута, може навіть дюймів з дев’ять, щоб сфокусувати зображення. Ті камери виглядали до біса старомодно порівняно з «Кодаками», що виходили наприкінці сорокових та п’ятдесятих, а з іншого боку, ще й нагадували старезні дагеротипні камери — вони робили лише чорно-білі знімки.

— Он воно як? — зацікавлено проказав Кевін.

— Йой, атож! — промовив Батя, щебечучи, мов гаївка. Його блакитні очі дивилися на Кевіна крізь дим із люльки, яка куріла, мов паруючий баняк, з-поза неоправлених окулярів. Це був погляд, що свідчив або про гарний настрій, або про жадобу. — Власне кажучи, я це до того, що люди насміхалися з тих камер, на кшталт того, як вони насміхалися з «фольксвагенів-жуків», коли ті лише з’явилися… але вони все одно купували ті «Полароїди», так само як і «фольксвагени». А все тому, що «жуки» економно використовували пальне і не знецінювалися так часто, як американські авто, а «Полароїди» робили одну штуку, на яку ані «Кодаки», ані «Нікони», ані «Мінолти», ані «Лейки» були не здатні.

— Робили миттєві знімки.

Батя всміхнувся.