Говард Лавкрафт - Крилата смерть

Для трагедій характерна форма трилогії: незважаючи на горезвісне довголіття жителів нашого містечка, упродовж наступних п’яти років померли обоє моїх батьків. Спершу, в результаті безглуздого нещасного випадку, загинула мати, і моє горе було таким щирим, що я неймовірно здивувався, коли поряд із важким болем утрати раптом відчув майже забуте відчуття запаморочливого, пекельного захоплення, яке вступало в знущальну суперечність із моїм глибоким смутком. Знову моє серце затріпотіло і часто загупало в грудях подобою парового молота, стрімко розганяючи гарячу кров по жилах. Я скинув важкі кайдани дрімотного заціпеніння лише для того, щоб звалити на свої плечі нескінченно важчий тягар огидної, блюзнірської пристрасті. Я багато годин поспіль сидів у кімнаті, в якій лежало тіло матері, тамуючи невгамовну жагу своєї душі бісівським нектаром, що розливався у повітрі напівтемного приміщення. З кожним подихом я відчував приплив свіжих сил, здіймався до нових висот небесного блаженства. Тепер я знав, що це всього лише певного штибу наркотичне забуття, яке скоро минає, залишивши мене в жалюгідному стані тілесного та душевного безсилля, але не міг противитися своїй збоченій пристрасті, як не міг розплутати гордієвих вузлів в уже сплетеному клубку своєї долі.

Я також тямив, що внаслідок дивного сатанинського прокляття якість мого життя залежить від мерців, що в силу якоїсь специфічної особливості своєї натури я здатен на емоційне збудження лише у присутності холодних тіл. За кілька днів, спонуканий непереборним потягом до моторошного наркотика, від якого залежала повноцінність мого існування, я вмовив єдиного у Фенгемі трунаря взяти мене у підмайстри.

Потрясіння, викликане смертю матері, помітно вплинуло на батька. Гадаю, якби я завів мову про влаштування на таку екстравагантну роботу в якийсь інший час, то він відповів би мені категоричною відмовою. Але тепер, після хвилинних роздумів, він просто кивнув на знак згоди. Тоді мені й на гадку не могло спасти, що саме він стане першим моїм «клієнтом»!

Батько також помер цілком несподівано – у результаті різкого загострення недуги серця, якої у нього й не підозрювали. Мій вісімдесятирічний працедавець як міг відмовляв мене від немислимої затії забальзамувати тіло і не помітив захопленого блиску, що спалахнув у моїх очах, коли я нарешті витягнув із нього згоду. Словами неможливо описати негожі, невимовні почуття, що переповнювали мене спекотними хвилями, моє серце шалено калатало, коли я працював над трупом. Переважало почуття глибокої пошани, безмежної любові, якої я ніколи не відчував до батька за життя.

Батько не був заможною людиною, проте мав усі земні блага, необхідні для безбідного незалежного існування. Будучи його єдиним спадкоємцем, я опинився у доволі скрутній ситуації. Дитячі та юнацькі роки жодною мірою не підготували мене до співіснування із сучасним світом, але патріархальний життєвий уклад Фенгема, ізольованого від зовнішнього світу, мені неймовірно остогид. До того ж звичка містян довго жити зводила нанівець єдиний мотив, який спонукав мене укласти учнівську угоду з трунарем.

Залагодивши справи зі спадщиною, я без найменших проблем звільнився з роботи і подався до Бейборо – міста, розташованого миль за п’ятдесят від Фенгема. Я влаштувався в корпорацію «Ґрешем» – підприємство, яке контролювало найбільші похоронні бюро міста, – і за дві секунди набув широкої клієнтури. Мені навіть вдалося отримати дозвіл ночувати в будівлі фірми, бо перебування поряд із мерцями вже стало для мене нав’язливою потребою.

Я взявся до роботи з неабияким завзяттям. Навіть найогидніший труп неодмінно викликав у мене безбожне захоплення, і незабаром я став визнаним майстром своєї справи. Кожен наступний покійник, який надходив до нашого закладу, був для мене джерелом блюзнірських радощів, збоченого задоволення, запаморочливого збудження, які перетворювали моє неприємне ремесло на п’янке захоплення, що складало для мене весь сенс буття. Але за кожним припливом чуттєвого блаженства наставав період глибокого відчаю. Я відчував жорстокі муки в ті дні, коли за відсутності нових мерців не міг удатися до звичних радощів, і благав усіх огидних Богові демонів пекла наслати швидку та певну смерть на жителів міста.

Потім настали пам’ятні ночі, коли темними вуличками міських околиць став нишпорити якийсь чолов’яга; чорні ночі, коли щільна завіса похмурих хмар затуляє місяць. Той невідомець крадькома лазив за деревами, ховаючись у густій тіні і щомиті боязко озираючись: він явно замислив щось лихе. Після кожної такої нічної прогулянки вранішні газети наввипередки описували своїм ласим до сенсацій читачам подробиці чергового вражаючого злочину – репортери навперебій смакували жахливі звірства, пропонували найбезглуздіші заходи протидії, висували напрочуд дикі та суперечливі гіпотези. Я ж тим часом почувався цілком спокійно – бо хто хоч на мить запідозрить працівника похоронного бюро, котрий щодня має справу зі Смертю, у прагненні вгамовувати протиприродну пристрасть навмисним убивством своїх ближніх? Кожен злочин я планував із маніакальною винахідливістю, щоразу змінюючи способи вбивства, щоб нікому навіть на гадку не спало, що всі вони скоєні одними закривавленими руками. Результатом кожної з таких ризикованих нічних експедицій ставали хвилини екстатичної насолоди, швидкоплинної і нічим не затьмареної насолоди, яку завжди посилювала надія, що чудодійне джерело мого блаженства згодом буде доручене моїм же хтивим турботам у ході моєї професійної діяльності. Часом я й справді відчував таку ось подвійну насолоду… О безцінні спогади!