Говард Лавкрафт - Крилата смерть

День пошуків нічого не дав; сутінки застали мене на схилі Мейпл-гіл, я стояв у задумі та глипав у бік хатини та Гори Бур. Розкішний полум’яний захід сонця змінився місячним сріблястим сяйвом, розлився долиною, гірськими схилами та дивними низькими пагорбами, потрапляючи туди особливо часто. Одним словом, ідилічна картинка. Мені ж вона була огидна: адже я знав, що за нею ховалося. Я так само ненавидів і цей усміхнений місяць, і лицемірну рівнину, й гнилу гору, і ці зловісні пагорби. Пов’язане мерзенним союзом із невидимими силами зла , все навколо здавалося мені напоєним отрутою.

Спрямувавши погляд на залиту місячним сяйвом землю, я раптом виразно усвідомив, що в картині, яка відкрилася переді мною, є певна єдність. Не обізнаний ґрунтовно з геологією, я все ж із найперших днів зацікавився поширеними у цій місцині дивними, подібними на зміюк пагорбами. Вони розмістилися навколо Гори Бур, і в долині їх було менше, ніж на самій височині, де доісторичне заледеніння не надто завадило утворенню цих химерних фантастичних зсувів кори. Тепер, при світлі спадного місяця, що відкидає довгі таємничі тіні, мене вразило, що кути та лінії цієї своєрідної системи якимось чином співвідносилися з вершиною Гори Бур. Вона, поза всілякими сумнівами, була центром, звідки врізнобіч розбігалися променями ці дивні пагорби. Маєток Мартенсів наче розпустив на всі боки жахливі мацаки… При думці про мацаки мене немов підкинуло, і тут я вперше піддав критичному аналізу свою версію про льодовикове походження тутешніх пагорбів.

Що більше я міркував, то менш імовірною видавалася мені ця версія. Мною заволоділа нова, жахлива та неймовірна думка, підказана і формою пагорбів, і тим, що я бачив під землею. Іще не цілком усвідомивши своє відкриття, я незв’язно бурмотів, як у гарячці: «Боже!.. Осередки… прокляте місце… отже, зрешечене стільниками… безліч чарунок… і тоді вночі в особняку… вони спершу схопили Беннета і Тобі… тих, хто був ближчий… по краях». Не гаючи часу, я почав судомно розкопувати найближчий пагорб, відчуваючи розпач, страх і захоплення водночас… Так я копав, час від часу вигукуючи щось незрозуміле, неспроможний стримати почуття, що охопили мене, поки не наткнувся на підземний хід або нору, подібну до тієї, якою я повз незабутньої ночі.

Потім пригадую, як біг із заступом у руках, біг, охоплений жахом, освітленими місячним сяйвом горбистими галявинами, а потім хирлявим, примарним лісочком, розташованим на кручі, біг, волаючи і відсапуючись, перестрибуючи через завади, біг прямо до лиховісного маєтку Мартенсів. Після цього пригадую, як копав без будь-якої системи на руїнах зарослого шипшиною льоху, сподіваючись знайти джерело цієї злоякісної пухлини. Пригадую, як дико реготав, наткнувшись на підземний хід унизу старої грубки, де густо ріс соковитий високий бур’ян, що відкидав дивовижні тіні при світлі запаленої мною лоївки. Я іще не знав, чи мешкає хтось у цьому пекельному вулику, криючись і чекаючи грому, щоб вибратися назовні. Два монстри вже загинули, може, інших і немає? Мене підганяло гостре бажання розгадати нарешті таємницю страху, яка, тепер я був у цьому впевнений, є матеріальною, органічною субстанцією.

Нерішуче застигнувши, я мізкував, чи обстежити мені хід самому вже зараз же, вдавшись до допомоги електричного ліхтарика, чи відкласти пошуки й набрати у підмогу гурт скватерів-добровольців. Раптом різкий порив вітру, обірвавши мої думки, задув свічку, залишивши мене в суцільній темряві. Місячне сяйво не проникало в льох крізь щілини й отвори в стелі, і тут, охоплений тривожним передчуттям, я почув моторошний гуркіт грому, наповнений для мене тепер новим сенсом. Корячись чітко усвідомленій необхідності сховатися кудись якнайдалі, я навпомацки проліз у дальній закуток льоху, не зводячи, однак, очей із викопаної поруч із грубкою ями. При спалахах блискавок я міг розрізняти поруйновану часом цегляну кладку і неприродно пишну рослинність. Мене охопили жах і цікавість одночасно. Що цього разу викличе до життя буря? Гейби під землею вже нічого не лишилося? Після одного сліпучого спалаху я, озирнувшись, перебрався в інше місце і сховався серед особливо густих заростей. Звідси було добре видно яму, сам же я опинився під надійним прикриттям.

Якщо Провидіння буде прихильним до мене, то воно витравить із моєї пам’яті побачене тієї ночі й дасть спокійно дочекатися кінця своїх днів. Адже варто лише мені тепер почути віддалений грім, я вже не можу заснути і приймаю снодійне.