Денніс Лігейн - Після падіння

Тепер Рейчел, згадуючи про це, закочувала очі, та все ж відчувала, як їй коле під ребрами від усвідомлення того, скількох дружніх стосунків мати позбавила її за допомогою сорому.

Джеремі продовжив:

– Часом вона таки планувала щось із якоюсь іншою парою чи групою колег і ми готувалися до виходу. А тоді, в останню хвилину, план провалювався. У няньки зламалась автівка. Елізабет захворіла, у тебе такий вигляд, наче ти от-от від чогось зляжеш… «Хіба їй не жарко, Джей-Джею?» Інша пара телефоном попросила все скасувати, хоч я й не пам’ятав, щоб телефон дзвонив. Тоді виправдання завжди видавалися цілком логічними. Лише з часом, озираючись назад, я побачив, як вони нагромаджуються. Хай там як, друзів ми не мали.

– То цієї ночі вона зникла?

– Вона повернулася на світанку, – відповів Джеремі. – Її було побито. – Він поглянув на підлогу. – Навіть гірше. Усі видимі ушкодження були в неї на тілі, а не на обличчі. Але її зґвалтували й побили.

– Хто?

Він зазирнув їй у вічі.

– У цьому й питання. Щоправда, вона побувала в поліції. Зняла побої. Погодилася на взяття аналізів у зв’язку зі зґвалтуванням. – Він судомно, волого вдихнув, затягнувши повітря вглиб горла. – Вона сказала поліціянтам, що не вкаже особи того, хто на неї напав. Принаймні тоді. Але повернувшись додому й розповівши про це мені, вона запевнила мене: якщо я не прийду до тями й не визнаю правди, вона…

– Хвилинку, – втрутилася Рейчел, – якої правди?

– Що я зробив їй дитину.

– Але ж то був не ти.

– Правильно.

– Отже…

– Отже, вона наполягла на тому, щоб я це визнав. Сказала, що ми можемо бути разом лише тоді, якщо я буду цілковито чесним із нею і перестану брехати про те, що не є твоїм батьком. Я сказав: «Елізабет, я скажу світові, що я – батько Рейчел. Підпишу всі документи, що на це вказуватимуть. Якщо ми розлучимося, платитиму аліменти, доки їй не виповниться вісімнадцять. Але чого я не зроблю, не можу зробити, чого просити в мене – справжній безум , так це заявити тобі, її матері, що вона – моє поріддя. Такого не можна просити ні в кого».

– А що вона на це сказала? – запитала Рейчел, хоч і непогано уявляла, що саме.

– Вона спитала мене, чому я так наполегливо брешу. Спитала, на яку недугу я страждаю, якщо намагаюся виставити її нерозважливою в такому нагальному питанні. Вона попросила мене визнати, що я намагаюся виставити її божевільною. – Він звів долоні докупи, наче в молитві, і його голос сильно, майже до шепоту, стишився. – Суть гри, як я її розумів, була така: вона нізащо не зможе повірити, що я її кохаю, якщо я не погоджуся дотримувати нелогічної угоди. Заковика була саме в нелогічності вимоги. Це мало для неї вирішальне значення: «або зустрінься зі мною в печері мого ж безуму, або не зустрічайся зі мною взагалі».

– І ти вирішив не зустрічатися взагалі.

– Я вирішив обрати правду. – Він знову сперся на столик. – І своє психічне здоров’я.

Рейчел відчула, як кутики її рота підіймаються в гіркому усміху.

– Це їй не сподобалося, так?

– Вона сказала мені, що я більше не зможу тебе побачити, якщо я рішучо налаштований жити в боягузтві та брехні. Пішовши з цього будинку, я назавжди піду з твого життя.

– І ти пішов.

– І я пішов.

– І жодного разу не спробував вийти на зв’язок?

Він заперечно похитав головою.

– Так я зазнав від неї нищівної поразки.

Він нахилився вперед. М’яко поклав долоні їй на коліна.

– Твоя мати сказала мені: якщо я коли-небудь спробую вийти на зв’язок, вона скаже поліціянтам, що я був її ґвалтівником.

Рейчел спробувала це осмислити. Чи пішла б її мати на таке, щоб вигнати зі свого життя Джеремі Джеймса – та й узагалі кого завгодно? Це було за межею добра і зла навіть для Елізабет, хіба ні? Але тут Рейчел згадала долі інших людей, які перейшли дорогу Елізабет Чайлдс у часи її дитинства. Був один декан, проти якого Елізабет потихеньку та помаленьку налаштувала викладачів; інший професор психології, якому не поновили контракту; двірник, якого звільнили; працівник пекарні в містечку, якому вказали на двері. Усі ці люди, а також іще кілька інших, образили Елізабет Чайлдс (або ж вона думала, що образили), і її помста була безсердечна й виважена. Її мати, як надто вже добре знала Рейчел, повсякчас мислила тактично.

– Як думаєш, її було зґвалтовано? – спитала вона Джеремі.

Він похитав головою.

– Я думаю, що вона позаймалася сексом зі мною, а тоді або підкупом, або примусом домоглася, щоб її хтось побив. Я мав змогу думати над цим роками, і цей сценарій здається мені найімовірнішим.