Денніс Лігейн - Після падіння

Рейчел написала свій матеріал. Привезла його із собою до дайнеру в Міллбері й витягнула із сумочки, сівши навпроти доктора Фелікса Браунера. Він пильно поглянув на невеличкий стосик сторінок, але не ворухнувся.

– Що, – промовив він, – ви не любите флешок?

На це вона натягнуто всміхнулася.

– Ви маєте щасливий вигляд.

Вона мала рацію. Він відмовився від образу фаната Джиммі Баффетта на користь свіжої білої сорочки й темно-брунатного костюма. Волосся в нього було прилизане і щедро намащене гелем. Брови-гусені – підрівняні. Обличчя порожевіло, а очі блищали від перспектив.

– Я почуваюся щасливим, Рейчел. А ви маєте приголомшливий вигляд.

– Дякую.

– Ця блуза підкреслює зелень ваших очей.

– Дякую.

– У вас завжди таке шовковисте волосся?

– Я щойно зробила укладку.

– Вона вам личить.

Вона ясно йому всміхнулася. У відповідь на цю усмішку його очі запульсували, і він мовчки, ледь помітно всміхнувся.

– О Господи, – промовив він.

Вона не сказала нічого – тільки багатозначно кивнула й зазирнула йому в очі.

– Здається, ви вже відчуваєте, як пахне той Пулітцер.

– Що ж, – промовила вона, – не варто випереджати події.

Рейчел передала йому сторінки.

Він опустився на стілець.

– Треба замовити щось випити, – байдужим тоном зауважив він, почавши читати. Перегорнувши першу сторінку, він глянув на неї, а вона підбадьорливо всміхнулася. Він продовжив читати й наморщив чоло: передчуття обернулося на заціпеніння, потім – на відчай, а тоді нарешті на обурення.

– Тут, – сказав він, відмахнувшись від офіціантки, яка саме підійшла, – написано, що я – ґвалтівник.

– Ну, щось таке, хіба ні?

– Тут написано, що в хімічній залежності, алкоголізмі та сексуальній нерозбірливості тих жінок винен я.

– Тому що так і є.

– Тут написано, що я намагався шантажем змусити вас зруйнувати життя цих жінок удруге.

– Бо так і було. – Вона привітно кивнула. – А ще ви зводили на них наклепи в моїй присутності. Також закладаюся, що, бодай трішки пошукавши інформації в місцевих генделиках, я знайшла б докази на користь того, що ви зводили на них наклепи перед половиною чоловічого населення західного Массачусетсу. А це було б порушенням умов вашого умовного терміну. І це означає, Феліксе, що, коли цей матеріал з’явиться у «Ґлобі», ви, бляха-муха, підете просто до блоку D.

Вона відкинулася назад і побачила, як йому відібрало мову. Коли він нарешті зазирнув їй у вічі, його погляд став відверто мученицьким і враженим.

– Ці руки, – він підняв руки, – подарували вам життя.

– До сраки ваші руки, – сказала вона. – У нас нова домовленість. Гаразд? Я не подам цього матеріалу.

– Благословляю вас. – Він випрямився на стільці. – Я знав, щойно…

– Назвіть мені ім’я мого батька.

– Я був би радий, але пропоную замовити щось випити та обговорити цю думку.

Вона забрала сторінки з його рук.

– Негайно назвіть мені ім’я мого батька, інакше я подам цей матеріал, – вона показала на барну стійку, – з отого телефона.

Він згорбився, не встаючи зі стільця, і звів очі до вентилятора, що з іржавим рипінням поволі обертався на стелі над ним.

– Вона називала його Джей-Джей.

Рейчел поклала статтю назад у сумочку, щоби приховати дрож, який охопив її руки від долонь до ліктів.

– Чому Джей-Джей?

Він перевернув руки на столі долонями вгору, вдаючи нещасного прохача перед долею.

– Що я тепер робитиму? Як житиму?

– Чому вона називала його Джей-Джей?

Вона усвідомила, що зціпила зуби.

– Ви всі однакові, – прошепотів він. – Висмоктуєте з чоловіків геть усе. Із хороших чоловіків. Ви – чума.

Вона підвелася.

– Сядьте, – промовив він досить голосно, щоб у їхній бік поглянуло двоє відвідувачів. – Будь ласка. Ні, ні. Просто сядьте. Я буду хорошим. Буду хорошим хлопчиком.

Вона сіла.

Доктор Фелікс Браунер дістав зі свого піджака один папірець. Старий і складений учетверо. Розгорнув його й передав їй через столик. Коли вона взяла папірець, її рука затрусилася ще сильніше, та їй було байдуже.

Угорі аркуша була назва клініки: «Клініка жіночого здоров’я Браунера». А нижче: «Анамнез батька».

– Він приходив до мого кабінету всього двічі. У мене склалося таке враження, ніби вони багато сперечалися. Деяких чоловіків вагітність лякає. Лягає їм зашморгом на шию.

Під пунктом «Прізвище» він написав охайними синіми друкованими літерами: «ДЖЕЙМС».

Ось чому його так і не знайшли. Джеймс – то було його прізвище.