Тесс Ґеррітсен - Клуб «Мефісто»

– Ти вгадуєш.

– Чому вона стерла повідомлення?

– А чому б ні? Якщо там нічого не було?

– Це вона так каже.

– От же ж. Вона тебе дістала, – похитав головою Фрост. – Я так і знав.

– І близько не підійшла.

– Невже? Коли заговорила про Реджину, тобі не вибило запобіжники? Вона мозкоправ, знає, як тобою маніпулювати. Тобі взагалі не варто мати з нею справу.

– А кому? Тобі? Тій розмазні Кассовіц?

– Комусь, хто не мав з нею справ. Комусь, кого вона не зачепить.

Він допитливо подивився на Джейн, так, що їй захотілося відвернутися. Вони вже два роки були напарниками, і хоча не надто близько дружили, між ними було порозуміння, яке нечасто трапляється між друзями чи навіть коханцями, бо вони бачили ті самі жахіття, вели ті самі битви. Фрост краще за всіх, навіть за її чоловіка Гебріела, знав, що поєднувало їх із Джойс О’Доннел.

Та з убивцею, відомим як Хірург.

– Вона досі тебе лякає, так? – тихо запитав він.

– Вона мене просто бісить.

– Бо знає, від чого тобі страшно. І ніколи не припиняє нагадувати про нього, згадувати його ім’я.

– Наче я хоч трошечки боюся типа, який навіть пальцями ніг поворухнути неспроможний? Який і посцяти не може, поки медсестра йому трубку в прутня не запхає? О так, Воррен Гойт мене дуже лякає.

– Тобі досі сняться кошмари?

Це запитання заскочило Джейн. Збрехати вона не могла, напарник помітив би, тому промовчала взагалі, дивлячись перед собою, на ідеальну вулицю з ідеальними будинками.

– Мені б снилися, якби таке сталося зі мною, – сказав Фрост.

«Але ж не сталося, – подумала Ріццолі. – Це я відчувала Гойтове лезо на горлі, це я ношу шрами від його скальпеля. Це про мене він досі думає, досі фантазує». Хоча він більше ніколи не зможе скривдити її, від самого знання про те, що вона досі об’єкт його бажань, у неї виступали сироти.

– Чому ми про нього говоримо? – спитала вона. – Йдеться про О’Доннел.

– Цих двох не розділиш.

– Це ж не я постійно його згадую. То повернімося до справи, гаразд? Джойс П. О’Доннел та чому вбивця вирішив їй зателефонувати.

– Ми не можемо бути певні, що їй телефонував саме злочинець.

– Поговорити з О’Доннел – ось чудовий секс по телефону в уяві кожного збоченця. Вони розповідають їй свої найпаскудніші фантазії, вона їх ковтає й просить добавки, тим часом роблячи нотатки. Ось для чого він їй телефонував. Хотів похвалитися своїм досягненням. Хотів, щоб його послухали. Докторка Вбивство – очевидний кандидат для такого».

Вона розлючено повернула ключа в замку й завела двигун. З вентилятора подуло холодом.

– Він для цього їй телефонував. Похвалитися. Скупнутися в її увазі.

– Для чого їй про це брехати?

– А чому б не сказати нам, де вона була вночі? Виникають запитання щодо того, з ким вона була. Чи цей дзвінок не був запрошенням.

Фрост насупився.

– Ти маєш на увазі те, що я думаю?

– Незадовго до опівночі наш убивця шинкує Лорі-Енн Такер. Тоді телефонує О’Доннел. Вона стверджує, що її не було вдома, що дзвінок пішов на автовідповідач. А що, як вона була вдома? Що, як вони таки поговорили?

– Ми телефонували їй о другій. Вона не відповіла.

– Бо вдома її більше не було. Вона сказала, що була з друзями … – Ріццолі подивилася на напарника. – Що, як то був один друг? Один новісінький дружбан.

– Та ну. Ти справді думаєш, що вона захищала б цього вбивцю?

– Як на мене, вона на все спроможна. – Джейн відпустила гальмо й від’їхала від узбіччя. – На все.

– Не годиться так проводити Різдво, – сказала Анджела Ріццолі, зиркаючи на дочку з-за кухонної плити.

На конфорках побулькували, клацаючи кришками, чотири каструлі, пара пасмами звивалася навколо вологого від поту волосся Анджели. Вона підняла кришку з каструлі й висипала в окріп миску домашніх ньоків. Їхнє булькання віщувало неминуче наближення обіду. Джейн глянула на безкінечні тарелі частування. Найгіршим страхом Анджели Ріццолі було те, що хтось колись вийде з її дому голодним.

Сьогодні цього не мало статися.

На столі ароматно пахнула орегано та часником запечена бараняча нога, поруч на пательні сичала картопля, здобрена розмарином. Джейн побачила чіабату та салат із томатів і моцарели. Самотнім внеском Джейн та Гебріела до цього бенкету став салат із зелених бобів. З-під кришок на плиті доносилися інші аромати, в окропі крутилися й булькали ніжні ньокі.

– Чим тобі допомогти, мамо? – запитала Джейн.

– Нічим. Ти ж із роботи, то посидь.