Гарлан Кобен - Твоя перша остання брехня

Вони всі ні чорта не розуміють.

Прямуючи до машини власною під’їзною доріжкою, Майя оглянула територію, вишукуючи місця, де ворог міг сховатися чи засісти перед атакою. Причина цьому проста: від старих звичок відмовитися важко. Одного разу солдат — завжди солдат.

Жодних ознак ворога, уявного чи ні.

Майя знала, що від перебування там у неї, мов за підручником, розвинувся психічний розлад, але правда ще й утім, що звідти ніхто не повертався непошрамованим. Для неї цей розлад скидався більше на просвітлення. Тепер вона розуміла цей світ. А от інші — ні.

В армії Майя літала на бойових гелікоптерах, часто забезпечуючи наземним військам прикриття та евакуацію. Вона почала з гелікоптерів «UH-60 Black Hawk» у форті Кемпбелл, поки не налітала достатньо миль для вступу до престижного 160-го авіаційного полку сил спеціального призначення на Близькому Сході. Солдати зазвичай називали гелікоптери «пташками», і це було нормально, але мало що дратувало більше, ніж цивільні, які робили те ж саме. Вона планувала залишитися на службі, можливо, на все життя, а проте, коли на сайті «Дзвін Корі» з’явилося те відео, цей план підірвався, наче теж наступив на саморобний вибуховий пристрій, як і Джейк Еванс.

Сьогодні навчальні польоти мали проходити на «Cessna 172», чотиримісному літаку з одним двигуном, який випадково став найуспішнішим літальним апаратом в історії. Навчання тут полягало в тому, щоб учень налітав певну кількість годин. Тож робота Майї часто зводиться до наглядання за ним, а не до активного інструктажу.

Літати чи хоча б перебувати в кабіні, коли літак знаходиться в повітрі, — для Майї це було своєрідною медитацією. Вона відчувала, як розслабляються напружені м’язи її плечей. Ні, «Cessna 172» не давав обертів, чи, відверто кажучи, гострих відчуттів, як від польоту на «чорному яструбі» над Багдадом, чи захвату від того, що ти є однією з перших жінок за штурвалом озброєного вертольота «Boeing МН-6 Little Bird». Ніхто не хотів визнавати жахливе збудження, викликане боєм, той викид адреналіну, такий потужний, що можна порівняти з наркотиком. Недоречно було «насолоджуватися» боєм, відчувати це тремтіння, усвідомлювати, що ніщо інше в твоєму житті не дасть навіть приблизних відчуттів. Це жаска таємниця, яку не можна розкривати. Так, війна — це жахливо, і жодній людині не годиться в неї потрапляти, і Майя власне життя віддала б, аби бути впевненою, що бойовище ніколи близько не підступить до Лілі. Однак потаємна правда в тім, що частина тебе прагне небезпеки. Ти не хочеш цього. Тобі не подобається те, що це свідчить про тебе. Схвалення цього означає вроджену жорстокість, чи брак емпатії, чи подібний абсурд. Але страх викликає залежність. Удома ти живеш спокійним, мирним, повсякденним життям. Тоді їдеш туди — і животієш у смертельному страху, а потім повертаєшся і знову мусиш бути спокійним, мирним і повсякденним. З людьми це не працює.

Коли Майя була в повітрі з учнями, телефон залишала в шафці, бо не хотіла зайве відволікатися. У разі чогось невідкладного їй усе передавали по радіо. Але коли за обідом вона перевіряла повідомлення, то побачила дивний текст від племінника Деніела.

Алекса не хоче, щоб ти приходила на її матч.

Майя набрала його номер. Деніел одразу ж відповів.

— Алло? — промовив.

— Що сталося?

Коли Майя поплескала тренера Алекси по плечу, здоровань розвернувся так швидко, що свисток, який висів у нього на шиї, мало не ляснув її по обличчю.

— Що? — закричав він.

Тренер (його звали Філ, а його дочка була неприємною хуліганкою на ім’я Патті) горлав, ходив туди-сюди й улаштовував істерики практично впродовж усієї гри. Майя знала інструкторів зі стройової підготовки, які вважали, що це занадто навіть для вже зміцнілих новобранців, не кажучи про дванадцятирічних дівчат.

— Я — Майя Стерн.

— О, я знаю, хто ви, але… — тренер Філ театрально махнув у напрямку поля. — Зараз я в розпалі гри. Це слід поважати, солдате.

Солдате?

— У мене маленьке питання.

— У мене зараз нема на це часу. Побачимося після гри. Глядачі мають бути з іншого боку поля.

— Правила ліги?

— Саме так.

Тренер Філ закінчив розмову, повернувшись до неї широкою спиною. Майя не зрушила з місця.

— Зараз другий тайм, — сказала Майя.

— Що?

— Правила ліги стверджують, що кожна дівчинка має провести на полі половину матчу, — сказала Майя. — Зараз другий тайм. Три дівчинки ще не виходили на поле. Навіть якщо ви випустите їх зараз і до кінця гри, половини матчу вже не вийде.