Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

— Почуваюся так, ніби тільки-но відчинив десятитонний сейф.

— Візьміть ще джину. Так повчає Таллула.

— Ви допоможете нам відшукати Констанс?

— Нікому іншому це не до снаги. Я позичив їй цілісінький гардероб мільйон років тому. Віддав їй свою косметичку, яка просто-напросто валялася, показав, як користуватися парфумами, здивовано підіймати брову, підтягувати вуха, вкорочувати верхню губу, розтягувати усмішку, приплюскнути чи округлити перса, йдучи, ставати вищою або зменшуватися до краю. Я заміняв їй дзеркало; вона позувала переді мною, стежачи за тим, як я пильно вдивляюся, підморгую, вдаю докори сумління, напруження, розпуку, завзяття, спів у позолоченій клітці, як хвацько пірнаю у піжаму, імітую оніміння в грудях. Вона їздила на добре натренованих поні, виплигувала у товаристві балерин. Доти, доки вона пішла, була геть іншою людиною. То було десять тисяч водевілів тому. Після усього того їй стало до снаги мірятися силами з іншими актрисами за ролі у стрічках і навіть загарбати їхніх чоловіків… Гаразд, денді, — сказав Дж. В. Бредфорд, виводячи закарлючки у записнику, — тут є імена тих, хто кохав Констанс. Дев’ять продюсерів, десять режисерів, сорок п’ять вільних акторів і куріпка на груші.

— Вона ніколи не могла вгамуватися?

— Коли-небудь зріли тюленів, які прибивалися до дому Реттіґан? Слизькі, наче олія; в’юнкі, як ртуть; гепають у своє ложе, мов блискавиці. Номер один у лос-анджелівському марафоні — з легкістю визнаєте це ще задовго до початку. Тут могли бути голови правління трьох студій, а завершувалось усе Вампірою, [192] Вампіра — псевдонім фінсько-американської актриси Майли Нурмі (1921–2008), засновниці стилю «кремлі». Амплуа Вампіри вибудуване на основі образу Мортисії Адамс. Мадам Дефарж, [193] Мадам Дефарж — героїня книжки Чарльза Діккенса «Повість про два міста», невтомна діячка Французької революції. Долі Медісон. От як!

— Дякую, — я пробігся очима переліком, де знайшлося б місце ще двом Бастиліям.

— А зараз даруйте, звісно, Мата Харі [194] Мата Харі (справжнє ім’я та прізвище Маргарета Гертруда Зелле; 1876–1917) — голландська екзотична танцівниця, куртизанка, її вважали подвійним агентом, однією з найбільш знаних шпигунок у період Першої світової війни. Затримала французька розвідка; розстріляна через політичну заангажованість. має вперше перевтілитися!

Хоп! Він розцвів у своєму кімоно.

Хоп! Я зловив Генрі за руку, і ми скотилися сходами вниз та вирвалися на вулицю.

— Ей! — пролунав голос. — Зачекайте!

Озирнувшись, я підвів погляд. Там, спираючись на поручні, на всі зуби усміхалася Джин Гарлоу — Дітріх— Кольберт, вичікуючи фон Шторгейма, аби той зафільмував її великим планом.

— Я ж тут не один несповна розуму, тут є схибнутіші. Квіклі!

— Альберто Квіклі! — вирвалось у мене. — Невже він живий?

— Він раз на тиждень гасає у нічний клуб, а затим у шпиталь лікуватись. А коли вони зшивають його, він далі проганяє свій прощальний тур. Клятий телепень, у своїх сто дев’яносто запевняв, ніби зустрів Констанс (повна нісенітниця) на шістдесят шостому шосе, коли йому було, Боже мій, сорок чи то п’ятдесят. Намотуючи кілометри країною, він підібрав хлопчака із сумнівною формою грудей. Зробив її зіркою, тим часом його гра відходила на задній план. Влаштував театральний салон для найближчого оточення. Збирає народ вечорами у п’ятницю, аби ті споглянули на Цезаря, котрому ніж у спину наготували, Антонія, який потягнеться за мечем, Клеопатру, що злягла від укусу, — клапоть паперу злетів вниз. — Отак якось! Було ще дещо!

— Що?

— Конні, Гелен, Аннетт, Роберта. Костанс так і не показалася на інші заняття, аби зазнати життєвих перевтілень! Минулого тижня. Вона, хай там що, мала повернутись, але не зробила цього.

— Нічого не второпав, — залементував я.

— Я вчив її різноманітних речей, передаючи знання про темне, світле, гучне, ніжне, неприборкане, супокійне — це щось на кшталт нової ролі, яку їй треба було опанувати. Вона намірялася повернутися до мене, аби засвоїти більше. Їй кортіло стати іншою людиною. Ймовірно, такою, якою була до того. Втім, мені не думку не спадало, як їй зарадити. Ісусе праведний, хай там що, а гра засмоктує акторів, правда ж? В. К. Філдсу довелося вчитись, аби зіграти у водевілі В. К. Філдса. Йому ніколи не вдавалося розірвати ці пута. І тут ні сіло ні впало визріває Констанс, прохаючи: «Допоможи мені знайти себе нову». Я ж відпалив: «Констанс, мені й на голову не налазить, як стати тобі у пригоді. Йди до священика, коли жадаєш обрости новою шкірою».