Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

Чималий дзвін забив у моїй голові. Священик.

— Що ж, це все, — виснувала Джин Гарлоу. — Збив вас із пантелику, проте й потішив? Чао, — Бредфорд щез.

— Квіклі, — стрепенувся я, — нумо, покличмо Крамлі.

— Звідкіля такий поквап? — завівся Генрі.

— Ні, ні, Альберто Квіклі, кролик, якого то засовують у капелюх, то витягують звідтіля; привид Гамлетівського батька.

— А, він! — вигукнув Генрі.

Ми висадили Генрі біля його люб’язних, тихоголосих родичів на Сентрал-авеню, затим Крамлі доправив мене до домівки Альберта Квіклі, першого вчителя Реттіґан, якому стукнуло вже дев’яносто дев’ять.

— Перший, — хмикнув Крамлі, — експерт-бертильйонажист, [195] Альфонс Бертильйон (1853–1914) — французький поліцейський офіцер, дослідник біометрії, який мав справу з антропологічними техніками, розробив ідентифікаційну систему і запровадив фізичні вимірювання злочинців. знімав відбитки пальців Констанс, заміряв її лікті, коліна, записував усе з ніг до голови.

У водевілі він запам’ятався як містер Метафора, котрий грав у «Крамниці антикварних цікавинок», до останнього залишався у компанії Фейджінав «Олівері Твісті», коли публіка крикма благала «Помилуй». Він був маркітніший, аніж Марлі, більш блідолиций, аніж По. Квіклі, розповідали навперебій критики, так заводив реквієм, що Темза наводнювалася, захлинаючись сумливими хвилями, коли у «Тоска» [196] «Тоска» — опера на три дії Джакомо Пуччіні. Мелодраматична історія, в якій розпачлива героїня кидається з даху замку, дізнаючись про смерть коханого. кидаються в обійми вічності. Все це Метафора-Квіклі впевнено і радо розказував мені, коли я сидів у його малій вітальні, що перемінилася на театральну сцену. Тоді я відсахнувся від коробки із серветками «Клінекс», що він підсунув мені прямісінько під ніс, перш ніж перейти до Лючії, [197] Лючія — йдеться про Лючію ді Ламмермур, героїню трагічної опери Гаетано Доніцетті, поставленої за мотивами роману Вальтера Скотта «Ламмермурівська наречена». У творі Лючію ошукують, переконуючи у зраді коханого, аби видати її заміж за іншого. Вона неохоче, але все ж вірить неправдивим свідченням. Урешті-решт правда проривається на волю, але надто пізно. Шлюбний контракт підписано. Лючія божеволіє і в пориві шаленства вбиває свого благовірного. яка знов-таки обезглузділа.

— Припиніть! — мені врешті урвався терпець. — Як щодо Констанс?

— Знав я її на дещицю, — спам’ятався він. — Прецінь відав більше про її Кеті Келлі, тисяча дев’ятсот двадцять шостого року, моє перше пігмаліонське чадо!

— Пігмаліонське? — пробуркотів я. Пазли почали складатися.

— Пригадуєте Моллі Каллаган, тисяча дев’ятсот двадцять сьомого року?

— Заледве.

— Як щодо Поллі Ріордан, тисяча дев’ятсот двадцять шостого?

— Приблизно.

— Кеті була Алісою у Дивокраї, Моллі грала Моллі у «Навіженій Моллі О’Дей», Поллі вжилась у ролі «Поллі з цирку» того ж року. Кеті, Моллі, Поллі — усі вони, ніхто інший як Констанс. Така собі водоверть: засмоктує тебе безіменним, а вишпурює знаменитістю. Я навчив її горлопанити: «Я Поллі!», продюсери скрикували: «Ти є нею, ти Поллі!». Фільм зняли за шість днів. Затим я намовив її, аби взяла за горлянку Лева Лео. «Я — гарнюня Кеті Келлі». «Ти така!» — закричав лев’ячий прайд. Її другий фільм забабахали за чотири дні! Келлі вивітрилася, на її місці постала Моллі, яка п’ялася на радіовежу «РКО». [198] «РКО» (Радіо Кейз-Орфеум) — американське акціонерне товариство, було одним із п’яти найбільших студій золотого віку Голлівуда. Заснували його Бенджамін Франклін Кейз, Едвард Франклін Албі й Мартін Бек (власник мережі театрів водевілю та кінотеатрів «Орфеум Серкіт»). Моллі, Поллі, Доллі, Саллі, Герті, Конні… і Констанс металися студійними галявинами!

— І ніхто навіть не здогадувався, що Констанс відігравала більш, аніж одну роль за рік?

— Хіба що я, Альберто Квіклі, той, хто спромігся вручити славу, фортуну в її руки і оповити Констанс захватом глядачів! Золотобоке змащене порося! Нікому в голові не вкладалося, що вервечка імен провідних артистів, яка видніється на Голлівудському бульварі, — справа рук Констанс, чимало з них вона вимислила або ж десь підгледіла. Що вона лишень не натягувала на свої ніжки, тьопаючи до дворика Граумана, розміри чотири приміряла!

— І де зараз заподілися Моллі, Поллі, Саллі, Герті, Конні?

— Навіть вона про це ні сном ні духом. Ось тут завалялося шість розбіжних адрес за дванадцять літ. Либонь, вона десь заникалась у дрімучих чагарниках. Роки — лепське місце для сховку. Бог притаює тебе. Агов! Як мене звати?!