Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

Човгаючи, він намотав коло кімнатою. Я вчув рипіння його ветхих кісток.

— Та-дам! — з болю скорчився він.

— Містер Метафора!

— Ви усе збагнули! — на тих словах він похололо гуцнувся на долівку.

Я схилився над ним, виповнений жахом. А він розплющив одне око.

— Усе повито таїною. Підтримайте мене. Я так само сполохав Реттіґан, тож вона дременула, — гомонів далі він. — То була лише прогонка. Як не крути, я Феджин, [199] Феджин — відомий злочинець-єврей, персонаж твору англійського романіста Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста». Марлі Скрудж, [200] Скрудж — персонаж повісті Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі, розповідь про різдвяного привида», відомішої під назвою «Різдвяна пісня». Гамлет, Квіклі. Людині на кшталт мене варто було проявити допитливість і спробувати розвідати, в якому році вона жила, ясна річ, якщо існувала взагалі. Чим далі я старію, тим більше перетворююся на ревнивця, котрий терзається споминами про здобуття і втрату Констанс. Я вичікував занадто багато років, подібно до Гамлета, який подовгу барився покінчити зі своїм плюгавим другом, що угробив примару його батька! Офелія і Цезар випрошували про вбивство… А щодо мене, то згадка про Констанс зірвала бурю емоцій. Тож, коли мені стукнуло дев’яносто, усі мої голоси зажадали розплати. Як останній недоумок я надіслав їй Книгу мертвих. Констанс драпонула, вочевидь, через моє безумство. Викличте швидку, — додав містер Метафора. — Я зламав дві гомілкові кістки й отримав грижу в пахвині. Ви це все занотували?

— Відкладу на потім.

— Не зволікайте. Записуйте уже. Через годину я опинюся у Валгаллі [201] Валгалла — так званий рай для звитяжних воїнів у германо-скандинавській міфології. Це місце зображали у вигляді величезного залу, в якому бенкетують найхоробріші з полеглих воїнів, щоразу влаштовуючи між собою смертельні бої і щоразу воскресаючи після поразки. й хизуватимуся там своїми здобутками. Де моє ліжко?

Уклавши його на постіль, я стрепенувся:

— Постривайте, з ваших слів випливає, що саме ви і надіслали Констанс Книгу мертвих, чи не так?

— То був недобитий гаражний розпродаж, який місяць тому влаштувала Жіноча кінематографічна ліга, приторговували там акторським мотлохом. Мені перепали світлини Фербенкса, аркуш із піснею Кросбі, [202] Бінг Кросбі (Гаррі Лілліс Кросбі; 1904–1977) — американський співак й актор, записи голосу якого спричинили бум продажу в двадцятому столітті, розходячись мільярдним тиражем у всьому світі. Найпопулярнішою піснею у його виконанні було «Біле Різдво». й там же, Боже праведний, я відкопав викинуту телефонну книгу Реттіґан, яка вщерть рясніла іменами усіх її любасів, заритих у котячий лоток. Боже мій, я був змієм у райському саду! Мене наче затуманило прокляття диму, окинув оком списки полюбовників — і трійло просочилось. А чом би не додати дьогтю її снам? Вистежив її, підкинув Книгу мертвих і накивав п’ятами. Вона заледве не напудила у тому трапунку.

— Боже мій, оце так поворот, — я вдивлявся ув обличчя містера Квіклі, що увінчалося насміхом.

— Тобто, ви ніяким боком не причетні до того, що трапилось із бідною старою душею, яка заблукала у Мант-Лоу?

— Перший мудило, якому Констанс забила баки? Невже старий телепень простягнув ноги?

— Його погубили газети.

— Критикам це до снаги.

— Та ні, тонни старих «Триб’юн» зрушилися на нього.

— Таким трибом чи іншим, утім, вони таки вбивають.

— І Королеву Каліфію ви пальцем не зачепили?

— Старий Ноїв Ковчег, напханий лукавцями по парі, там увесь зійшовся. Усе високе-низьке, гаряче-холодне. Верблюдячі купи і конячі бомбочки. Вона вказала Констанс дорогу, і та подалася нею. Каліфії теж уже нема серед живих?

— Гепнулася зі сходів.

— Я її не пхнув.

— Затим на черзі був священик…

— Її брат? Така ж хиба. Каліфія наставила її на путь. Але він, Господи помилуй, сказав, щоб вона котилася під три чорти. Тож Констанс пішла. Що забрало його душу? Боже праведний, усі вони упокоїлися!

— Вона горланила на нього. Тож гадаю, що його в могилу звела Констанс.

— Знаєте, що вона викрикувала?

— Ні.

— Зате я знаю.

— Ви?

— У самому розпалі ночі учора до мене долинали голоси, хоч і вважав, що сплю. Один з них належав не кому іншому, як їй. Імовірно, що мені й нещасному священикові вона волала одне і те ж. Кортить почути, що саме?

— Чекаю.

«О, так, — заводила вона, — як я маю повернутися, де наступний пункт привалу, як мені повернутися?»