Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

Я поглянув угору на фантоми туману, дощу та снігу Шангрі-ла, вишукуючи там верховного ламу.

Мій примарний приятель мовив:

— Ліфта нема. Дві сотні сходинок! Довгенький підйом — і жоднісінького тобі шерпа, який зумів би провести до середнього вестибюля і бельетажу, а згодом до ще одного балкона та ще одного, де мене оточували три тисячі сидінь.

І як лишень задовольнити три тисячі відвідувачів? Я почав ламати голову над цим. Ну як? Якщо хіба восьмирічному хлопчикові не захочеться тричі піти подзюрити під час фільму, значить, тобі підфартило.

Я дерся вгору.

Напівдорозі я спинився, щоби присісти, відхекався, тоді зненацька знову обімлів, замість того, аби зарядитися новими силами.

Я дістався до задньої стіни узвишшя Евересту і постукав у двері старої рубки.

— Кого ще там принесло, того, про кого думаю? — залунав нажаханий голос.

— Ні, — відповів нишком, — то лишень я. — Повернувся заради одного-єдиного денного кіносеансу сорок років перегодом.

То було без перебільшення геніальне рішення — вивернути своє минуле.

Нажаханий голос пом’якшився.

— Який пароль?

Мій язик ні з того ні з сього почав заплітатись, і я заговорив голосом хлоп’яти:

— Том Мікс [157] Томас (Том) Едвін Мікс (1880–1940) — американський кіноактор, зірка раннього вестерну, який допоміг окреслити цей жанр кінематографа. зі своїм конякою, Тоні, Хут Гібсон, [158] Хут Гібсон (Едмунд Річард Гібсон; 1892–1962) — режисер, продюсер, один із першопроходців американських вестернів, у яких виконував ролі ковбоя. Був чемпіоном з родео. Кен Мейнрад, [159] Кен Мейнрад (1895–1973) — актор і каскадер американського кіно. Знявся у дев’яноста фільмах, в яких з’являвся у незмінному образі — білому ковбойському капелюсі, новомодній сорочці та з парою револьверів. Боб Стіл, [160] Боб Стіл (Роберт Адріан Бредбері; 1907–1988) — американський актор, народився у сім’ї артистів водевілю. Знімався у незначних фільмах, виконуючи зазвичай другорядні ролі. Гелен Твелвтріз, [161] Гелен Твелвтріз (Гелен Марі Юргенс; 1908–1958) — американська актриса кіно і театру 1930-х років, здобула прихильність глядачів завдяки так званим жіночим картинам. Більма Банкі. [162] Більма Банкі (Більма Лонгіт; 1898–1991) — американська актриса часу німого кіно, народилася в Угорщині. Добре відома ролями у стрічках «Орел» та «Син Шейха».

— Годиться.

Запала тривала пауза, до того, як я вловив звук величезного павука, що продирався крізь дверну панель. Двері заскрипіли.

Срібна тінь випнулася назовні, справдішня метафора чорно-білих примар, що мигцем сновигали екраном років невідь-скільки тому.

— Жодна жива душа ніколи раніше сюди не підіймалася, — мовив старий-престарий чоловік.

— Жодна?

— Ніхто так ніколи й не постукав у мої двері, — вів далі чоловік із сизим волоссям, посрібленим обличчям та в сріберній одежині, вибілений сімдесятиліттям скитания під узгір’ям стрімкого палацу, щоразу позираючи вниз на усю цю бутафорію, проглядаючи її десять тисяч разів, не менше. — Ніхто не знає, що я тут. Навіть я сам.

— Ви тут. Ви — Клайд Раслер.

— Я?

На якусь мить мені здалося, що зараз він почне обмацувати підтяжки та підв’язки для рукавів.

— Хто ти? — він висунув із-за дверей обличчя, ніби черепаха голівку з панцира.

Я відрекомендувався.

— Ніколи не чув про вас, — він поглянув униз на спорожнілий екран. — Ви один із них?

— Мертвих зірок?

— Вони іноді здіймаються сюди. Фербенкс навідувався сюди минулої ночі.

— Зорро, д’Артаньян, Робін Гуд? То хтось із них стукав у двері?

— Дряпався. У покійних свої клопоти. Ви заходите чи йдете?

Я хутко ступив уперед, доки той не передумав.

Кінопроектори стояли розвернуті в бік цілковитої пустки, а кімната нагадувала чунцінську усипальню. У ній відгонило пилюкою та піском, а ще там повис ядушливий запах кіноплівок. Між проекторами затесався єдиний стілець. Бо, за словами пожильця, ніхто ніколи не заходив сюди. Я потупив погляд на вщерть завішані стіни, на яких було прицвяховано зо три дюжини зображень, деякі вбрані у дешеві вулвортські рамки, інші красувались у срібному обрамленні; були там і звичайнісінькі клапті паперу, вирвані зі старого журналу «Срібний екран», а ще світлини близько тридцяти жінок.

На обличчі старого-престарого чоловіка прорізалася легка усмішка.

— Мої солоденькі кралечки!.. Вони збереглися відтоді, як я був із живчиком та з перчиком.