Боже мій, подумалося, мені три роки!
То був вік, коли китайські казки заполонювали мою постіль, їх пошепки читала улюблена тітка, тоді я гадав, що смерть — це лише вічна птаха чи мовчазний собака у дворі. Гадав, що мій дідусь досі лежить у ящику якогось похоронного бюро, у той час, як Тут повстав із гробниці.
— Чим, — запитав я, — славився Тут? Він мертвий чотири тисячі років як. Хлопче, — додав я. — Як йому це вдалося?
І тут я був в осяжній гробниці під пірамідою, в місці, яке мені завжди кортіло відвідати. Якщо скрутити ці килими, застелені у проході, то там можна було відрити загублених фараонів, похованих зі свіжими буханками хліба і рельєфними в’язками цибулі, запасами їжі для далекої мандрівки угору річкою аж до Вічності.
Вони не повинні знести гробницю, подумалося мені. Мене мають поховати саме тут.
— Це ж не цвинтар Зелена Поляна, — завівся неподалік старий восковий китаєць, ніби прочитавши мої думки.
Я заговорив уголос.
— Коли звели цей театр? — пробурмотів я.
І от пішла вода в хату, старе опудало залило сорокаденним потопом слів:
— У тисяча дев’ятсот двадцять першому, то був один із перших. До того тут було голе місце, довкола пальми, фермерські хатини, котеджі, задрипана головна вулиця, невеличкі бунгало, зведені, щоб заманити Дуга Фербенкса, [149] Дуг Фербенкс (Дуглас Елтон Томас Ульман-старший; 1883–1939) — американський актор (один із найзнаменитіших в епоху німого кіно), сценарист, режисер, продюсер. Значною мірою відомий ролями у стрічках «Багдадський злодій», «Робін Гуд», «Знак Зорро». Перший президент Американської академії кіномистецтва.
Ліліан Гіш, Мері Пікфорд. [150] Мері Пікфорд (Глейдіс Льюїс Сміт; 1892–1979) — канадо-американська актриса і продюсер. Одна зі засновниць Академії кінематографічних мистецтв і наук.
Радіо — не що інше, як детекторна коробка з навушниками, завбільшки як сірникова пачка. Втім, ніхто не в силі вловити пройдешнє по ньому. Хоча почин і грандіозний. Люди завалювалися сюди пішки та під’їжджали автівками з півночі Мелроуза. Суботніми вечорами істинні прихильники кіно ринули сюди, як пустельники караванами. У той час цвинтар іще не починався з Гаувера і Санта-Моніки. Розкинувся він після розриву апендикса Валентино [151] Рудольф Валентино (1895–1926) — американський актор італійського походження, якого вважали секс-символом німого кіно. Його називали «латинським коханцем», або просто «Валентино». Рання смерть Рудольфа 31-річним (унаслідок операції на апендикс, хоча він страждав через виразку) спричинила масову істерію і навіть хвилю самогубств серед його прихильниць.
у тисяча дев’ятсот двадцять шостому. На вечір з нагоди відкриття Граумана Льюїс Б. Майєр прибув із зоопарку Селін, що у Лінкольн-парку. Саме звідти й запозичили лева для «МГМ». [152] «Метро-Голдвін-Майєр» — американська компанія зі створення і прокату кіно- та відеопродукції.
Злостивого і водночас беззубого. Тридцятка дівчат, які кружляли у танці. Вілл Роджерс [153] Вілл (Вільям) Роджерс (1879–1935) — американський актор, виконавець водевілів, ковбой, гуморист, колумніст, соціальний коментатор. Знімався у німому кіно та звукових стрічках.
крутив над головою ласо. Тріксі Фраганца [154] Тріксі Фраганца (Делія О’ Каллаган; 1870–1955) — відома американська співачка, розпочинала кар’єру як оперна субретка, проходячи шлях від хору до зйомок у музичних комедіях, зокрема водевілях. Була громадською активісткою, підтримувала рух суфражисток.
виконувала свою славетну пісню «Я не турбуюся», а до того знялась у фільмі Свенсон [155] Глорія Свенсон (Глорія Джозефіна Мей Свенсон; 1899–1983) — американська актриса та продюсер, найбільш знана завдяки ролі Норми Дезмонд з фільму «Бульвар Сансет». Її вважали не тільки яскравою зіркою епохи «німого кіно», а й законодавицею моди.
в тисяча дев’ятсот тридцять четвертому. Зійдіть униз, запхніть ніс у роздягальну старезного підвалу, де досі віддає пережитком тих часів, — і ви натрапите на нижню білизну тих вертихвісток, які сохли від любові до Лоувелла Шермана. [156] Лоувелл Шерман (1885–1934) — американський актор та кінорежисер. Здобув визнання завдяки стрічкам «Вона повелася з ним неправильно» і «Ранкова слава».
Галантний кавалер з вусиками помер від раку в тридцять четвертому… Ви слухаєте мене?
— Клайд Растлер, — випалив я.
— Святий Боже! Ніхто про нього ні сном ні духом. Бачите он угорі стару рубку? Вони поховали його заживо у двадцять дев’ятому, коли встановили нову проекційну будку на другому балконі.
Читать дальше