Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

Найстаріший з найдавніших чоловіків подивився на мене, пробираючись поглядом через лабіринт зморщок. Із таким виразом хіба що пірнаєш у холодильник о шостій ранку, шукаючи там мартіні, змішане минулої ночі.

— Я тримаю двері на замку. На мить подумав, що це ви надворі горланили.

— Ні, не я.

— Хтось був там. Знадвору. А до того ніхто сюди ні ногою, відколи переставився Лоувелл Шерман.

— І тут пішла вода в хату — два некрологи за десять хвилин. Зима тисяча дев’ятсот тридцять четвертого року. Рак та пневмонія.

— Ніхто про це ні аза не знав.

— Якось одного суботнього дня тисяча дев’ятсот тридцять четвертого я гасав на роликах біля Колізею, до того, як піти на футбол. Тоді невідь-звідки виринув Лоувелл Шерман, його розпирав кашель, гепав не на жарт. Я узяв у нього автограф і промовив: «Бережіть себе!» Через два дні його не стало.

— Лоувелл Шерман… — старий поглянув на мене із новим полиском в очах. — Допоки ви живі, він також існує.

Клайд Раслер умостився на своєму одному-єдиному кріслі й укотре зміряв мене поглядом.

— Лоувелл Шерман. Якого милого було так довго пертися сюди? Люди ноги відкидали, здіймаючись до цього шпиля. Дядечко Сід дерся сюди раз чи то двічі, а потім послав те все під три чорти і збудував велику проекційну рубку на тисячу ярдів нижче, у справжньому світі, якщо такий є. Ніколи не сходив туди на оглядини. Ну?

Він уловив мої позирки на первозданний прихисток, стіни, які кишіли дюжиною вічно молодих облич.

— Не хочете пробігтися по усіх тих гірських левах та приблудних котах? — він нахилився вперед і тицьнув пальцем. Її звали Карлоттою або Мідж, або ж Даяною. Вона була іспанською кокеткою, «Дівулею» [163] «Дівуля» — сленгове слово, ним називали привабливих і стильних жінок, які володіли сексуальною принадністю. Саме так іменували актрису Клару Боу. часу Кала Кулвіджа [164] Калвін Кулідж-молодший (1872–1933) — тридцятий президент США (1923–1929). За його каденції, часу «буремних двадцятих», економіка країна зазнала процвітання, виникло багато забігайлівок, електричних приладів; то була епоха вертихвісток, джазу та кінозірок. зі спідницею до пупка, римська королева, оживлена молочною купіллю Демілля. [165] Сесіл Блаунт Демілл (1881–1959) — засновник голлівудської кіноіндустрії. Один з найуспішніших кінорежисерів у історії кіно. Він уміло «створював» нових зірок й артистів. Далі була жінка-вамп Айлліша, друкарка Перл, англійська тенісистка — Памела. Сільвія? У неї була мухоловка для нудистів у Шайєнні. Дехто називав її «Твердосердою Ханною, упирем Саванни». Вдягалась як Доллі Медісон, [166] Доллі Медісон (Доротея Пейн Тодд Медісон; 1768–1849) — «перша леді» країни, дружина президента Джеймса Медісона. Вирізнялася світськими манерами, чим збільшила популярність свого чоловіка. співала «Чай для двох», [167] «Чай для двох» — пісня з мюзиклу «Ні, ні, Наннет», створеного у 1925 році. а ще виконувала пісню у «Чикаго», [168] «Чикаго» — п’єса, яку написала у 1926 році американська журналістка і драматург Морін Даллас Воткінс. Поставлена на Бродвеї. Набула популярності після виходу кіноверсії. вистрибнувши з великої мушлі, як райська перлина, манія Фло Зіґфільда. [169] Фло Зіґфільд (1869–1932) — американський бродвейський імпресаріо, відомий низкою театральних ревю. Її застрелив власний батько у тринадцять за неприйнятну поведінку як для людини, котра надто швидко подорослішала: Вілла-Кейт. Працювала у східній забігайлівці: Лайла Вонг. Ця ж набрала голосів більше, ніж президент, виборовши перемогу в Коні-айлендському конкурсі краси у двадцять дев’ятому, далеко не простачка, Вілла. Зійшла з нічного потяга у Глендлейлі: Барбара Джоу, і ледь не наступного дня з’явився заголовок «Глорі Філмз»: Анастасія-Еліс Граймз…

Нараз він затих. Я підвів погляд.

— Що привело нас до Реттіґан? — сказав я.

Клайд Раслер заціпенів.

— Ви говорили, що ніхто не піднімався сюди роками. Але ж вона провідувала вас сьогодні, чи не так? Чи можна метнути оком на фотографії? Там, де вона, чи не дозволите?

Старий чоловік зиркнув на свої запорошені руки, тоді неквапливо приставив до обличчя мідну трубку-свисток прямо зі стіни, одне з пристосувань підводного човна, коли подуєш, вчуваєш вереск і крикма наказуєш.

— Лео? Вино! Два долари чайових!

У мідному прорізі прозвучав тонкий голос:

— Ви не п’єте!

— А зараз перехилю, Лео. І хот-догів!

Мідний проріз заскимів та стишив звуки.