Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

— Це стосується… — підхопив я.

— Досить, — у голові старого здійнялася курява думок. — Ви є продовженням!

— Продовженням?

— Востаннє, коли хтось намагався видертися на Моунт-Лоу, аби звести рахунки з життям, він не довів справу до кінця, вирішив звернути назад, одначе дорогою його збила автівка. Відтоді цей горе-самогубець живе в достатку. Останнього разу хтось справді приходив сюди якраз… Якраз нинішнього полудня!

— Нинішнього?

— Чом би й ні? Хіба не можна провідати немічного старця, котрий потопає у безкраю порохна. Я не знав тілесних любощів з 32-го року. До речі, хтось заходив сюди кілька годин тому, розносив вісті, горланив про лихе в тунелях. Пригадуєте казку, в якій був млин, що готував вівсянку? Кажеш «починай!» — і, на тобі, гаряча вівсянка. Хлопчина знав, як запустити її, але, мов на гріх, забув чарівне слово, спроможне зупинити вариво. Бісова вівсянка до краю затопила місто. Для того, щоби прокласти кудись стежку, доводилось утоптати чимало каші. У мене он скільки преси, а з вівсянкою якось туго. І до чого це я?

— Казали, що хтось горланив тут…

— То десь із коридору між «Лондон Таймс» та «Фігаро». Ну-ну. Горлання жінки скидалося на крикняву віслюка. Від того репету я аж у штани надзюрив. Наганяла страху, що обвалить мої колони. «Один нехитрий поштовх — і все притьмом полетить шкереберть, як у доміно, — горлопанила вона. — Усі ці кляті часописні забудови розквасять тебе».

— Як на мене, землетруси…

— Прокочувалися. Ще й як термосило, он візьміть хоча б «Повідь на річці Янцзи» [83] Повідь на річці Янцзи — мова про одну з повеней, яка сколихнула Китай у 1931 році після тривалої посухи. Стихію досі вважають однією з найжаскіших в історії людства, оскільки вона забрала життя мільйонів осіб, породила голод і навіть призвела до канібалізму. чи «Дуче перемагає». Але, бач, я вцілів. Навіть наймогутніший землетрус тридцять другого року виявився незугарним розруйнувати мої покерні стовпці. Так чи інак, та оскаженіла жінка гаркала на мене, звинувачуючи мене в усіх насущних пороках, і настійно вимагала добірку газет за певні роки. Я сказав, що варто поритись у першому ряді ліворуч, а затим справа. Неопрацьовану та непосортовану пресу я все одно зберігаю нагорі. Чулось, як вона моцувалася з тими стосами. Її прокльони спроможні були накликати велику біду, тож знову б залунало звідусіль: «Лондон у полум’ї!». [84] «Лондон у полум’ї!» — цю фразу вигукували сполохані англійці під час великої пожежі у Лондоні в 1666-му році. Вогнище зайнялось у пекарні Фаррінера і рознеслося сусідніми вулицями. Пожежа не вщухала три дні, зруйнувала значну частину будівель. Вона тарахнула дверима і пошпарила шукати місце, звідкіля можна було б кинутися долу. Не думаю, що її лупнула машина. Знаєте, про кого мова? Я зумисне приберіг інтригу. Ну що, здогадалися?

— Поки не второпав, — ошелешено мовив я.

— Бачите, он лоток із наповнювачем для котячого туалету? Згребіть трохи вершечок — і випорпаєте писульку з чудернацьким шрифтом.

Я покрокував до лотка. Під насипом тирсової стружки та, як видалося, пташиного посліду, нашукав дві дюжини однаковісіньких запрошень.

— Кларенс Реттіґан… — я застиг.

— Читай далі! — закликав старий.

— Констанс Реттіґан, — зітхнув я і взявся читати далі, — раді оголосити про наше весілля, що відбудеться на вершині Маунт-Лоу десятого червня тисяча дев’ятсот тридцять другого року о третій годині по обіді. На вас чекає автомобільний і залізничний ескорт. А також шампанське.

— Запрошення прийшло за тією адресою, де ви мешкаєте? — поспитав Кларенс Реттіґан. Я підвів погляд.

— Кларенс Реттіґан і Констанс Реттіґан, — проказав я. — Постривайте. Хіба не варто було зазначити дівоче прізвище Констанс?

— Скидається на інцест. Ти це мав на увазі?

— Дивно-дивно!

— Ви зовсім нічого не зрозуміли, — вирвалося з висхлих уст. — Констанс присилувала мене змінити рідне прізвище. Мене кликали Оверголт. Вона сказала, що горіла б у пеклі, якби змінила своє першокласне прізвище на недолуге другосортне поганяло, і на вам…

— Вас охрестили напередодні церемонії? — припустив я.

— До того не був охрещений, але врешті зробив це. Єпископський диякон, який походив з Голлівуда, подумав, що я геть розум утратив. Ви коли-небудь намагалися перечити Констанс?

— Я…

— Навіть не смій казати «так»! Часто-густо вона наспівувала «Кохай мене або облиш». Я полюбляв ці наспіви. Опріч того, прийняв таїнство миропомазання, мене намастили церковним єлеєм. Я перший недоумок в Америці, який спопелив свою метрику.