Франк Тільє - Пазл

І на цих останніх словах Ілан заснув.

Ілан подивився навколо, повністю відірваний від реальності. Де він, яке сьогодні число? Йому знадобилось кілька секунд, щоб отямитись. Що він робить на ліжку у своїй кімнаті? Радіобудильник показував 19:25.

Уже майже півгодини, як гра припинилась.

Ілан важко піднявся, зовсім спантеличений. Перед очима все похитнулось, перш ніж знову стати на місце.

Невдовзі нахлинули спогади. Він пригадав обличчя в масках навколо нього, почув шепіт, у той час як по венах текла рідина. Він підняв рукав светра і сорочки, але не побачив ніякого нового сліду від уколу. Напевно, вони вкололи в те саме місце, туди, де на шкірі ще залишалась крихітна скоринка і фіолетове коло.

Він закотив очі. Хто його приніс до кімнати?

Раптом у голові постала картина, що затьмарила усі інші: дві великі ступні в камері моргу.

Мокі.

Ілан натягнув кросівки і, тремтячи, пішов до вікна. Була цілковита темрява, падав лапатий сніг. Коли ця клята завірюха закінчиться? Коли він нарешті побачить хоч одну зірочку або хоч найменший промінчик сонця?

Він порився у кишенях, там більше не було ані ключа, ані аркуша. Тепер він не має доступу до скриньки за тими ґратами, але байдуже: він нізащо не продовжуватиме цю кляту гру.

Він повернувся, взяв план лікарні і перевернув його. Він занотував ручкою те, що пам’ятав: H 485, H 440, H 425, H 735. Послідовність була зовсім інша, ніж на оригінальному малюнку, але відповідала серії, продиктованій внутрішнім Іланом під час цього сеансу гіпнозу. Іланом з його спогадів, який, можливо, знає відповідь до загадки.

Чи справді саме він жив у цьому скромному котеджі? Чи жили його батьки у такій крихітній хатинці? Це реальність чи чистісінька вигадка, подібна тій, що її витворила пацієнтка з протоколу «Мемнод», С. Ж. Лоррен?

Протоколу «Мемнод» не існує, С. Ж. Лоррен не існує. Усе це лише масштабна ілюзія, одна з їхніх численних фаль­шивок.

Ілан обхопив голову руками, поки що неспроможний зрозуміти. Очі знову повернулись до написів. Що могли озна­чати ці тризначні числа після H? Літери? Координати?

Ілан припинив ці роздуми, відчинив двері і схопив Ябловські, який в цей момент саме проходив коридором.

— Мокі…— пробелькотів він.

— У тебе пика, наче в дохлої риби.

— Мокі, він…

— Ти, напевно, дуже самовпевнений, якщо дозволяєш собі тиху годину в самий розпал гри. Ти майже на фініші, так? Скільки лебедів уже зібрав?

Не чекаючи відповіді, Ябловські покрокував на кухню. Ілан повільно пішов за ним. Хлоя сиділа скраю столу, Гайгекс з іншого краю, акуратними рухами чистячи моркву, а Філоза кип’ятив воду. Ніхто не розмовляв.

— Мокі мертвий.

Ілан стояв у дверному отворі, тримаючись за стіну. Від світла у нього боліли очі. Ябловські сів за стіл і голодними очима витріщався на каструлю.

— Що ти готуєш нам, філософе?

— Болоньєзе. Я готую на шістьох?

— На мене не треба,— сказав Гайгекс.

— Так, на шістьох,— відповів Ябловські.— Я такий голодний, що легко з’їм порцію Гайгекса.

— Мокі мертвий, чорт забирай!

Ілан крикнув так голосно, що прибігла Наомі Фей, а Гайгекс нарешті сподобився відвести очі від своєї моркви. Тепер усі погляди були прикуті до Ілана. Він підійшов, йому досі було боляче стояти повністю рівно.

— Мене прив’язали до крісла, накачали наркотою і допитували.

— Знову? І де це сталося цього разу, зважаючи на те, що електричний стілець ти розтрощив?

Ці слова належали Ябловські, вигляд у нього був доволі безтурботний. Ілан спопелив його поглядом.

— У стоматологічному кабінеті.

— Оригінально.

— В’язень, що вбив людей у гірському притулку, цей Люка Шардон, колись був пацієнтом цієї лікарні, і тепер він повернувся. Він забив Мокі викруткою. Я бачив тіло.

Філоза швидко переглянувся з Ябловські, після чого знову повернувся до каструлі. Він висипав у неї цілу упаковку спагеті. У Хлої був зажурений вигляд, у руці вона стискала склянку з фруктовим соком.

Вона заговорила серйозним тоном:

— Чи хтось бачив сьогодні сліди, які б підтверджували, що Мокі чи Лепренс ховаються в цих стінах?

Усі похитали головами.

Тоді вона повернулась до Ілана.

— Де Мокі могли б убити?

— У моргу, його тіло лежить там.

— Паста вариться три хвилини чи десять? — запитав Ябловські.— Я помираю з голоду, і у твоїх інтересах сказати мені, що через три хвилини ми поїмо.