Анна Франк - Щоденник Анни Франк

Можуть запитати, чи потребує передмови ця книга, що є саме тим, на що вказує назва – щоденником «нормальної» дитини, котра за надто незвичних умов прямувала шляхом становлення людини?

У вісімдесятих роках минулого [19-го] століття Париж і весь інший світ, який цікавився французьким культурним життям, збентежив інший «дитячий» щоденник. Він належав російській дівчинці-вундеркінду Марії Башкирцевій, котра зростала у неспокійному великосвітському середовищі мандрівного російського дворянства, яке у ті часи зазвичай населяло великі готелі Баден-Бадена, Рима, Парижа й Рів’єри; квітці орхідеї, випещеній у теплій оранжереї, дитині, яка від народження була оточена розкошами, сніжнобілими хутрами, мереживами, шовками й розбалувана увагою і захопленням тих, хто був поруч, хто переймався, яким же буде велике майбуття дівчинки: співачки, художниці, письменниці чи сліпучої світської пані. Перші усвідомлені спогади Марії Башкирцевої осяяні рожевим світлом слави, що сходила перед нею, чи варто було б сказати – променями софітів, і вже на дванадцятому році свого життя вона з неймовірною і майже загрозливою старанністю фіксує в щоденнику етапи власного шляху назустріч славі, все, що наступні покоління могли б відшукати примітного в молодих роках уславленої жінки. І коли молода, двадцятичотирьохрічна майбутня художниця стала відчувати подих смерті, що наближалася, вона стала поспішати з виданням свого щоденника.

«До чого брехати чи красуватися? Цілком зрозуміло, звичайно, що я маю бажання (хоча й не сподіваюся) залишитися на землі щонайдовше, чого б це не вартувало. Якщо не помру рано, то мрію залишитися у спогадах людей як славетна художниця. Та якщо мені судилося померти молодою, то я хочу, щоб був виданий мій щоденник, який, можливо, визнають цікавим… Коли мене вже не буде на цьому світі, люди будуть читати про моє життя, яке я сама вважаю досить примітним… Якщо я помру, то раптово, уражена якоюсь хворобою… Ймовірно, я не буду нічого знати про загрозу, що нависла наді мною, і її будуть від мене приховувати. А коли я піду в засвіти, рідні стануть копирсатися в шухлядах мого стола, знайдуть щоденник, прочитають, а тоді знищать, і скоро від мене зовсім нічого не залишиться, нічого, нічого. Це завжди жахало мене. Жити такими честолюбними намірами, страждати, плакати гіркими сльозами, боротися – й після цього лише одне – забуття… забуття, ніби тебе ніколи й не було на світі! Якщо навіть я не проживу життя, таке довге для того, щоб прославитися, все одно мій щоденник зацікавить… Адже завжди цікаво дізнатися про життя жінки, описане нею самою день за днем, без красування, наче щоденник ні для кого більше на світі не призначений… а я розповідаю все, все».

Щоденник Марії Башкирцевої побачив світ незабаром після її трагічної смерті, і цілком зрозумілий і виправданий той факт, що він здобув шалену популярність. Цей щоденник є цілеспрямованим і самовпевненим проявом індивідуалізму, його можна вважати феноменом, хоча й феноменом, який передає дух свого часу й розкриває честолюбство свого автора, проте, не здатен надовго зосереджувати на собі увагу. Бо чудесам не властива привабливість: вони можуть дивувати, приголомшувати, викликати сенсацію, але їм не вистачає привабливості, яка властива усьому, що зароджується поступово, зростає, розвивається й досягає зрілості.

А тепер про Анну Франк.

Тих, хто очікує від її щоденника на «диво дивне», я змушена від самого початку розчарувати. Цей щоденник не є творчістю вундеркінда.

«У мене дивне відчуття – я буду писати щоденника! І не лише тому, що я ніколи не займалася «писанням». Мені здається, що потім і мені і взагалі всім не цікаво буде читати одкровення тринадцятирічної школярки…

Я нікому не збираюся показувати цього зошита з товстим корінцем під велемовною назвою «Щоденник», а якщо й покажу, то лише справжньому другові чи справжній подрузі, іншим це нецікаво.»

Нічого незвичного, чи не так? Такі самі, чи майже такі самі слова довіряють щороку своїм щоденникам десятки тринадцяти-чотирнадцятирічних підлітків, які починають усвідомлювати своє «я», своє відособлення серед довкілля.

Та процитований запис датований 20 червня 1942 року. А 6 липня сім’я Анни постала перед суворим вибором, доленосним для стількох єврейських родин: або з’явитися «за викликом» і стати, наподобі безмовних овець, жертвами, або сховатися.