Анна Франк - Щоденник Анни Франк

– Але якщо твої бабуся й дід не хочуть, навіщо тобі ходити до мене супроти їхньої волі?

– Для кохання перепон не існує.

Ми зайшли за ріг, що біля книгарні – і там стояв Петер Вессель з двома друзями. Я його побачила уперше після канікул і страшенно зраділа.

Ми з Гаррі обійшли весь квартал кілька разів і врешті-решт домовилися, що завтра ввечері, за п’ять хвилин сьома я буду чекати біля його дому.

Анна.

П’ятниця, 3 липня 1942 р.

Люба Кітті!

Учора Гаррі прийшов до нас – познайомитися з моїми батьками. Я купила торт, цукерок і кекс. Ми пили чай, та нам з Гаррі стало нудно сидіти вдома. Ми пішли гуляти, і у десять хвилин по восьмій він провів мене додому. Батько дуже сердився, що я повернулася так пізно. Для євреїв дуже небезпечно з’являтися на вулиці після восьмої вечора, і я пообіцяла завжди повертатися додому за десять восьма.

Назавтра мене запросили до Гаррі. Моя подруга Йоппі постійно дражниться через нього. Та я зовсім не закохана в нього. Хіба не можна мати друга? Нема нічого поганого в тому, що я маю друга чи, як каже мама, кавалера. Єва мені розповіла, що Гаррі нещодавно був у неї й вона його запитала: «Хто тобі більше до вподоби – Фанні чи Анна?» А він відповів: «Тебе це не стосується!» Більше вони про це не розмовляли, а коли він ішов геть, то сказав: «Звичайно, Анна, лише ти нікому не кажи». І зразу ж втік.

Я помічаю, що Гаррі страшенно в мене закоханий, і заради різноманітності мені це навіть подобається. Марго сказала про нього: «Гаррі – добрий хлопець». На мою думку, навіть більше. Мама від нього у захваті. «Гарний хлопчик, дуже милий і добре вихований». Мене тішить, що Гаррі сподобався всьому нашому сімейству і вони йому теж дуже подобаються. Лише мої подруги здаються йому цілковитими дітьми – тут він має рацію.

Анна.

Неділя, 5 липня 1942 р.

Річний акт у п’ятницю минув добре – нас перевели. Я маю дуже непогані оцінки. Лише одне «погано», з алгебри – п’ять, тоді – дві шістки, а все решта – сімки й дві вісімки [2] У голландських школах – десятибальна система. . Вдома всі дуже задоволені. Мої батьки не схожі у цьому на інших. Для них неважливо – погані чи добрі в мене оцінки, для них важливіше, щоб я «пристойно» поводилася, була здорова й весела. Аби тут все було гаразд, решта додасться. Та мені все ж хотілося б добре вчитися. Мене, власне, до гімназії взяли умовно, тому що я не пройшла останній клас школи Монтессорі. Але, оскільки всім єврейським дітям треба було переходити до єврейських гімназій, то директор узяв мене і Ліз, щоправда, після довгих умовлянь. Я б не хотіла його розчаровувати. Моя сестра Марго теж отримала свій табель – як завжди, відмінний. Якби давали нагороди, то вона, мабуть, перейшла б з похвальним листом – така розумниця!

Батько останнім часом багато буває вдома, йому не можна ходити до контори. Жахливе відчуття – раптом виявитися зайвим! Пан Коопхойс прийняв від нього «Травіс», а пан Кралер – фірму «Колен і К о», у котрій батько теж був компаньйоном.

Днями, коли ми з батьком гуляли, він заговорив зі мною про «притулок». Сказав, що нам було б дуже важко жити відрізаними від усього світу. Я запитала, чому він про це каже.

– Ти знаєш, – промовив він, – що ми вже більше року ховаємо у знайомих одяг, меблі й продукти. Ми не хочемо залишити німцям наше майно, а ще більше – потрапити їм до рук. Тому ми самі підемо, не чекаючи, поки нас заберуть.

Мені стало страшно, таким серйозним було його обличчя.

– А коли?

– Про це не думай, дитино. Настане час – дізнаєшся. А поки можна – насолоджуйся свободою.

І все. Ах, якби цей день був далеко-далеко!

Анна.

Середа, 8 липня 1942 р.

Люба Кітті!

Між недільним ранком і нинішнім днем нібито проминули цілі роки. Так багато всього сталося, наче земля перекинулася! Але, Кітті, як бачиш, я ще живу, а це, за словами тата, – найголовніше.

Так, я живу, лише не питай, як і де. Мабуть, ти мене сьогодні геть не розумієш. Доведеться спершу розповісти тобі все, що сталося з неділі.

О третій – Гаррі щойно пішов і хотів скоро повернутися – раптом почувся дзвінок. Я нічого не чула, зручно лежала в качалці на веранді й читала. Раптом у дверях з’явилася перелякана Марго.

– Анна, батькові прислали повістку з гестапо, – пошепки мовила вона. – Мама вже побігла до ван Даана. (Ван Даан – гарний батьків знайомий і його співробітник).

Я страшенно перелякалася. Повістка… всі знають, що це означає: концтабір… Переді мною промайнули камери у в’язниці – невже ми дозволимо забрати батька!