Франк Тільє - Пазл

— У всякому разі, якщо йому зробили лоботомію, гірше йому не стане.

Ябловські спробував розрядити обстановку, але марно. Філоза присів біля краплини крові, торкнувся її пальцем і понюхав.

— Цікаво, яке поранення могло спричинити таку втрату крові. Вночі ніхто нічого не чув — отже, сутички не було. Думаю, Лепренса оглушили, а потім перенесли сюди. І він досі тут, інакше була б ще одна доріжка з крапель крові.

— Але він замкнув двері своєї кімнати, як і всі ми,— промовила Фей.— Замок не ушкоджено. Як нападник міг увійти?

— За допомогою дубліката.

Тепер Ябловські нервово крокував взад-уперед. Він подивився на камеру, що висіла кількома метрами далі.

— У мене немає бажання брати участь у римейку «Десятьох негренят», Гадес. Я не знаю, хто ви і чого хочете. Але якщо ви не з’явитесь упродовж наступних кількох хвилин і не поясните нам, ми звалимо звідси до бісової матері, незважаючи на хурделицю, і повідомимо в поліцію.

Поки високий брюнет кричав, Ілан не припиняв думати про Мокі: чому він не подає знаку?

— Згодна з тобою,— відповіла Наомі Фей.— Тепер це вже зовсім не гра.

Вони хотіли повертатися, але Хлоя виставила вперед руку, закриваючи прохід.

— Ось тут ви помиляєтесь. Зараз як ніколи йдеться про гру.

— Ти жартуєш?

— Що конкретно ми маємо? Кров на матраці, ідеальні краплі, наче камінці в казці про хлопчика-мізинчика, що ведуть нас до цієї моторошної замкненої кімнати. Ні шуму, ні тіла. Лише припущення.

— Те, що людина втратила половину своєї крові, ти називаєш припущенням? — гаркнула Фей.

На підлозі Ілан обмотував смолоскип новою смужкою тканини, бо полум’я істотно послабшало.

— Я вважала тебе розумнішою,— зауважила Хлоя.— Це можна влаштувати, пронісши в кишені пакет із кров’ю будь-якої тварини. З чим ми насправді стикнулись? Перший принцип каже нам не вірити тому, що ми бачимо. Другий заявляє, що один з нас помре. І вочевидь тепер хтось удає, що помер.

— Справа не лише в ньому. Здається, у Мокі теж якісь проблеми.

— Припустимо. А чи не може це бути лише постановкою? Це не може бути частиною гри? Не забувайте, що головна мета «Параної» — викликати в нас страх за своє життя. До цього моменту випробування були доволі легкими, хіба ні?

— Ага, легкими… Двісті двадцять вольт по тілу,— сухо відповів Ілан.

Вона холодно поглянула на нього і продовжила:

— А якщо ми зараз маємо справу лише з продовженням одного із завдань Лепренса чи Мокі? А якщо вони і є ті самі чужинці? Я переконана, що гра триває не лише за встановленим графіком, з 9 до 19 години, вона всюдисуща. Вона вселилась у кожного з нас, заполонила наші дні і ночі. Ми в ній. Саме так відбувається від початку існування «Параної», і я не розумію, чого б це змінилося тепер.

Філоза потер підборіддя.

— Може, ти й маєш рацію. Але ти так само можеш і помилятися. Дедіссе вдає, що його били електричним струмом, він…

— Я не вдаю. Мене били електричним струмом. І присягаюсь вам, це було що завгодно, але не гра.

Ілан переклав смолоскип в іншу руку.

— Є ще деяка інформація для повної картини,— додав він.— Нас із Хлоєю привіз сюди мінівен, який по дорозі підібрав двох копів і буйного психопата, якого вони мали транспортувати до відділення важкохворих, за тридцять кілометрів звідси. Їхня машина потрапила в аварію.

— Відділення важкохворих? — перепитав Філоза.— Це те місце, куди запроторюють найжорстокіших убивць?

— Саме так. Торік той тип, Люка Шардон, убив вісьмох людей у гірському притулку. І, схоже, в минулому він уже був пацієнтом цієї лікарні.

Усі слухали його мовчки.

— Звідки ти це знаєш? — запитала Фей.

— Неважливо. Привізши нас сюди позавчора ввечері, водій мав перетнути перевал, щоб завезти трьох пасажирів до їхнього місця призначення. А вчора, якраз перед вимкненням світла, ми з Мокі пішли прогулятися, він хотів мені щось показати.

— Отже, ти останній, хто його бачив,— сказала Фей з підозрілим виразом обличчя.— І що ж він хотів показати?

— Тебе це не стосується. Ми помітили у вікні фари нашого мінівена. Гадаю, автомобіль покинули на території психіатричного комплексу, позаду цієї лікарні. Це дає підстави припустити, що…

— Що в цих стінах ховається буйний психопат і він нас усіх повбиває? — з цинічним виразом обличчя перебила його Хлоя.— Як у старих добрих фільмах жахів?

— Зважаючи на те, що сталося вранці, я не маю бажання перевіряти. Але визнай, ці краплі крові цілком могли б бути результатом удару викруткою в спину або в груди.