Франк Тільє - Пазл

Наче сама лікарня не хоче їх відпускати.

Сівши на ліжко і розшнурувавши кросівки, він усвідомив стан напруги, в якому перебував: усі м’язи напружені, нерви на межі. Його знову переслідував образ батька, беззубого і розрубаного навпіл. «Минуло стільки часу, сину, ти тепер справжній чоловік».

Ілан ліг на матрац, розкинув руки в сторони, втупивши погляд у стелю. У голові роїлося стільки запитань. Про його власну особистість, про ці начебто конфіденційні документи, які показав йому Мокі. Про Гайгекса теж. А якщо, врешті-решт, ці папери спалив не він, а хтось інший?

Він знову запитував себе, де межа між реальністю та вигадкою. Як глибоко гра пустила в нього своє коріння. І що від нього зрештою хоче цей шістдесятирічний організатор гри.

Ілан повернувся набік, не роздягаючись, поклавши палицю поряд. Цієї ночі він залишить світло увімкненим.

Про сон не може бути й мови.

День 2

Зі сну Ілана висмикнули крики.

Схоже, серед ночі він таки заснув.

У коридорі хтось гупав у всі двері.

— Ходіть швидко! Виходьте, чорт забирай! Із Лепренсом щось трапилось!

Ілан упізнав голос Максима Філози. Він перевернувся набік. Будильник показував заледве 6:30. Він різко підскочив і відчув, як кров приливає до м’язів. Він миттю натягнув кросівки, не зав’язуючи шнурки, і поспішив до дверей, очі досі злипались від сну.

Відсунув комод убік, провернув ключ у замку. За кілька секунд він опинився у крижаному коридорі і зіщулився від протягу. Інші гравці поступово виходили зі своїх кімнат, ­дехто досі сонний, дехто вже одягнений, як Гайгекс та Наомі Фей.

Він обмінявся схвильованим поглядом із Хлоєю, яка, тремтячи, закінчувала натягувати свій светр.

Філоза стояв перед відчиненими дверима кімнати Лепренса з блідим, стривоженим обличчям. Фей стояла позаду нього. Рана на її носі вкрилась кіркою, без макіяжу вона була схожа на зомбі з фільму Ромеро [16] Джордж Ендрю Ромеро (1940–2017) — американський кінорежисер і сценарист, знімав переважно фільми жахів. (Прим. пер.) , який щойно вийшов. Ябловські стояв поруч неї, непричесаний, у абияк натягнутому халаті, і вперше Ілан прочитав у його погляді серйозність. Разом із Хлоєю він обережно підійшов іззаду до інших гравців, зауваживши, що серед них немає Мокі і що двері його кімнати досі зачинені.

Усі погляди були прикуті до підлоги. Краплини крові утворювали дорогу страждань, що починалася в кімнаті Лепренса і губилася в сутінках коридору. Філоза відійшов убік, щоб кожен міг сформувати свою думку про те, що тут могло статися.

— Коли я йшов приймати душ, двері були прочинені,— сказав він серйозним тоном.— Я побачив кров, штовхнув двері і…

Він замовк, спершись об стіну. Ілан підійшов ще ближче. Простирадла валялись на підлозі, а на матраці виднілася велика багрова пляма.

Філоза намагався зберігати самовладання. Під очима у нього набрякли мішки.

— Моя кімната просто за стіною, я майже не спав уночі, але я нічого не чув. А ви?

Усі відповіли негативно. Ілан помітив дивний вираз обличчя Гайгекса: незважаючи на всю серйозність ситуації, здавалося, що тип у смішних квадратних окулярах посміхається. Він тримав того в полі зору, поки Філоза уважно оглядав усе довкола.

Шафа була відчинена, але речі розкидані не були: одяг і засоби гігієни лежали на місці. План лікарні складений на комоді, на ньому окуляри, а поряд — два чорні лебеді, у жодного з яких не був відбитий дзьоб.

Філоза спокійно виклав свої умовиводи:

— Він був одягнений у цивільне, бо його верхнього одягу в кімнаті немає. І очевидно, що немає слідів боротьби. Напевно, він спав. Але спав повністю одягнений?

Він показав на краплі крові.

— Пропоную піти й подивитись, куди вони ведуть.

— Проблема в тому, що всюди темно,— сказав Ябловські.— Але мені щось не хочеться чекати більше двох годин, поки ці… виродки зволять увімкнути нам світло.

Ілан попрямував до своєї кімнати.

— Не будемо чекати, будемо діяти. Але спочатку…

Він підійшов до єдиних зачинених дверей і спробував їх відчинити — марно. Він постукав.

— Мокі! Виходь звідти!

Жодної відповіді, жодного звуку зсередини.

— Його хтось бачив?

Філоза похитав головою.

— Ні в душовій, ні на кухні нікого немає.

Ілан спробував висадити двері плечем, але двері не зрушили з місця. Чи є дредастий гравець усередині? Ілан пішов до своєї кімнати і повернувся з простирадлом і дерев’яною палицею, яку він витягнув із шафи, і розклав усе це на кухонному столі. Потім почав рвати простирадло на смужки.