Франк Тільє - Пазл

— Мені потрібна олія.

Усі зібралися навколо нього.

— Робиш смолоскип? — схвально промовив Ябловські.— Непогано, МакГайвере [17] МакГайвер — головний герой популярного однойменного американського телесеріалу (1985–1992) у жанрі пригодницького бойовика. , якщо не зважати на дерев’яну ручку, яка ризикує загорітися.

— Дерево не так добре проводить тепло, як метал. Отже, краще хай він буде з дерева, якщо ми не хочемо обпекти руки.

Хлоя принесла з шафки шматок сала і почала енергійно натирати ним смужки тканини.

— Можливо, це буде ефективніше, ніж олія.

Ілан змовницьки поглянув на неї і став майструвати свій імпровізований смолоскип, обмотуючи кількома смужками тканини один із кінців палиці. З інших шматків прости­радла, змащених жиром, він зібгав кулі і простягнув їх Ябловські.

— Запасні, про всяк випадок. Понесеш?

— Ні, дякую. Давай сам.

Знизавши плечима, Ілан узяв із шафи рушники. Він обгорнув запасні шматки тканиною і засунув їх до кишені.

— А тепер мені потрібен вогонь.

Фей засунула руку до кишені, витягла пачку цигарок і насупилась.

— От лайно, куди я поділа свою запальничку?

Озвучуючи своє прохання, Ілан не зводив очей з Гайгекса. Чоловік у квадратних окулярах, що стояв у дверях, помітив пронизливий погляд Ілана і відвернувся. Те, що саме він улаштував підпал напередодні, більше не викликало сумнівів. І що це за дивна усмішка, яку Ілан помітив, коли вони були у кімнаті Лепренса? Він вирішив поки не реагувати, але час розплати не за горами. Він підійшов до газової плити й обережно підпалив тканину, змащену жиром. Полум’я було помірне, не надто агресивне.

— Думаю, нам цього вистачить. Ходімо.

Він очолив колону. Шестеро гравців мовчки пішли за краплями крові, рівномірно розташованими на кахлях «у шашечку». Гравці утворили компактну групу, яку замикав Гайгекс. Групу, яка здавалась майже одним цілим і заглиб­лювалась у темряву, наче налякані діти. Їхні тіні тяглися по стінах, під підошвами хрустіло бите скло та дрібне сміття, яке іноді загромаджувало шлях. У Ілана було відчуття, наче у світлі смолоскипа от-от з’явиться і завиє якесь обличчя з минулого, привид пацієнта. Він пришвидшив крок. Деякі кімнати були розграбовані, з перевернутими стільцями, поламаними шафами, покинутими ліжками, накритими простирадлами, що почорніли від пилу. Там було вдосталь дерев’яних палиць і тканини — словом, у разі потреби було з чого зробити ще смолоскипи.

Невдовзі Ілан упізнав стіни з білими кахлями. Він зупинився на дві секунди, показуючи пальцем.

— Ми вже були тут із Хлоєю. Це…

— Медичне крило,— договорила Наомі Фей.— Я теж мала нагоду тут побувати, не пізніше ніж учора вдень. І тут украй моторошно, особливо в темряві. Дідько, мені все це не подобається.

Ілан нахмурився.

— Де Гайгекс?

Усі обернулися. Гайгекс зник. Ілан помахав смолоскипом і звернувся до Філози:

— Ти нічого не бачив?

— Ні, ще пів хвилини тому він був позаду мене.

Рівень тривоги зріс. Ілан гукнув, але ніхто не відгукнувся.

— Може, він повернувся до своєї кімнати? — спитав хтось.

— Як? — спитала Фей.— Темрява ж.

— Скористався твоєю запальничкою… Ходімо далі.

Ілан залишив Фей дивуватися і продовжив іти вперед. Їх знову огорнула тиша. Вони пройшли повз стоматологічний кабінет, потім повз кабінет рентгенографії. Криваві сліди вели в кінець коридору, до металевих дверей, які було неможливо відчинити. Фей постукала, кличучи Рея Лепренса, але марно.

— Це кабінет лоботомії,— кинула Хлоя, зітхаючи.— Коли ми прийшли сюди вперше, він була відчинений навстіж.

Ябловські почав лупити по ручці дверей залізним прутом, який підібрав по дорозі. Ручка не піддавалась. Після численних спроб високий брюнет здався: зламати двері було неможливо. Зітхнувши, він кинув прут на підлогу.

— Це марно.

Ілан подивився на замкову щілину, і в нього виникла ідея. Він дістав ключ, що висів у нього на ланцюжку.

— Можливо, цей підійде.

— Звідки в тебе цей ключ? — спитав Філоза.

— Із гри.

Більше Ілан нічого не сказав. На жаль, ключ не піді­йшов, навіть не проліз у замок. Шматок тканини відірвався від смолоскипа і продовжив горіти вже на підлозі. Ябловські швидко затоптав його і повернувся до Хлої, яка тремтіла, потираючи плечі.

— Що у цій кімнаті?

Вона відповіла після короткої паузи.

— Усе, що потрібно для проведення лоботомії. Столи, суцільні гамівні сорочки, інструменти, досі в гарному стані. Це кімната без виходу, у ній немає вікон.