Франк Тільє - Пазл

Віднісши речі до своєї кімнати, Ілан пішов на кухню. У лікарському халаті та светрі з горловиною, піднятою до підборіддя, Максим Філоза пив фруктовий сік. Його волосся було ще вологе і пахло свіжістю.

— Як душ? Гарно попарився? — сказав він, помітивши Ілана.

Ілан задумався, як сприймати це зауваження. Але відповідати йому не довелось.

— Я подивився у вікно в моїй кімнаті,— продовжив Філоза.— Зараз сніг уже не сильний, але небо досі затягнуте, може знову почати мести. Не знаю, скільки снігу зараз лежить надворі, але якщо погода не поліпшиться, ми ризикуємо бути остаточно відрізаними від світу. Ніяка машина не зможе проїхати по цих дорогах. Що станеться, якщо, наприклад, хтось із нас травмується?

— Припускаю, що Гадес передбачив таку ймовірність. У душовій є гарно обладнана аптечка з бинтами, антисептиками…

Ілан насипав порцію кави у кавоварку, поставив дві чашки і натиснув кнопку. Потім дістав із морозильника кілька шматків хліба і поклав їх до мікрохвильовки. Обличчя Філози раптом посерйознішало.

— Гадес… Поговорімо про нього. Що більше я про нього думаю, то цікавіше. У «Параної» немає ані реклами, ані спонсорів. Навпаки, ця гра змушує всіх думати, що її не існує. Хто ж платить ці триста тисяч євро? І за що вони платять? Лише за те, щоб подивитися, як зграйка з вісьмох телепнів ганяється за чорними лебедями? Ти можеш уявити, що в кінці приходить Гадес, віддає тобі ці гроші у валізі і відпускає додому, як у казино?

— Що ти намагаєшся мені сказати?

Він говорив дуже тихо. Гудіння мікрохвильовки заглушало його голос.

— Я поки сам не зовсім розумію, але думаю, що зникнення Мокі та Лепренса справжнє. Що з ними справді щось трапилось. А твоя подружка Хлоя робить усе, щоби втримати нас тут.

Ілан похитав головою.

— Лепренс носив окуляри, серійний номер яких слугував для створення першої загадки. Він точно один з цих «чужинців» і грається з нами. Він входить до числа організаторів. Думаю, як і Мокі.

— А чому не навпаки — «Параноя» без його відома використала код на його окулярах для створення загадки? Гра з’явилась у нашому житті ще до того, як ми приїхали сюди. На багато днів, а то й тижнів раніше. Вони так чи інакше за нами спостерігали: вдома, у кав’ярні, у спортзалі. Вони цілком могли дізнатися серійний номер його окулярів і тепер використати його.

— Але з якою метою?

— Поки не знаю. Заплутати нас, посіяти сумніви… Повертаючись до твоєї подружки Хлої… Чому вона намагається затримати нас усіх у цій лікарні, якщо в її інтересах мати якомога менше конкурентів у гонитві за перемогою?

Ілан задумався на кілька секунд.

— Можливо, вона боїться залишатися тут сама,— припустив він.— Або просто не хоче, щоб гра припинилась, якщо нагрянуть копи. Їй потрібні ці гроші, у неї сильна жага перемоги.

— Як і у всіх нас.

Філоза кинув погляд на вхід до кухні і додав:

— У мене останнє питання стосовно Сандерс. Я бачив, як вона бігла до своєї кімнати вчора ввечері, за хвилину чи дві до вимкнення світла.

Ілан був шокований. Затремтівши, він поставив банку з варенням на стіл і попросив Філозу продовжувати.

— Я сидів тут у темряві зі склянкою води. Здається, вона прибігла з великого вестибюля. Повернулася до своєї кімнати й одразу замкнулася на ключ. Допивши воду, я зробив те саме, замкнувся, встигнувши лише побачити, як ви з Мокі повертаєтесь через кілька секунд після неї.

Ілан знову відчув себе вибитим із колії. Отже, це не Гайгекса бачили вони з Мокі, а Хлою.

Максим Філоза не відставав:

— Ви не могли її не помітити. Що з нею сталося вчора ввечері? Що ти робив так пізно у коридорах разом із Мокі?

Ілан витримав паузу, перш ніж відповісти.

— Він просто хотів показати мені старі, наполовину обгорілі особові справи пацієнтів.

— Які ще особові справи?

Його тон змінився. Він раптом став дуже уважним. Ілан спалахнув:

— А як це стосується тебе?

— Просто цікаво.

Ілан замовк.

Філоза дивно відреагував на цю інформацію. Чому його це так цікавить?

— Насправді нічого важливого,— сказав він нарешті.— Думаю, Мокі є прихильником теорії змови або принаймні хотів, щоб я так вважав.

Саме цієї миті прийшла Хлоя. Філоза швидко вийшов з кухні, показуючи жестом на око.

— Ти загубила лінзу.

— Знаю,— відповіла вона не посміхаючись.

Вона сіла за стіл.

— Він мені не подобається. Ти знаєш, що вчора він зорі­єнтував мене в неправильному напрямку, до діаметрально протилежного кінця лікарні? Він справляє враження спокійного і порядного, але він гівнюк. Якщо йому випаде така нагода, він знищить нас усіх по черзі.