Франк Тільє - Пазл

Двері були незамкнені. Ілан відчув величезне полегшення.

Він пішов у напрямку їхньої житлової частини. Його катували струмом, у нього було бажання втекти, та проте щось глибоко всередині нього спонукало його залишитись у цій психлікарні.

Залишитись, щоб дотримати слова, даного привидові батька.

З’ясувати правду та знайти тих, хто споганив його спогади.

Виродків, які, судячи з усього, ховаються у цій божевільні.

Коли Ілан прийшов, на кухні було п’ятеро. Гайгекс стояв біля раковини, він закотив лівий рукав светра і промивав антисептиком рану на передпліччі. Мокі сидів за столом у товаристві Ябловські, Хлої та Філози. Товстун обгризав піцу «Чотири сири», намагаючись не їсти скоринку. Побачивши Ілана, він спробував підвестись із дурнуватою посмішкою на обличчі.

— А я таки починав хвилюватись. Багацько ж тобі знадобилось часу, хлопче, щоб вийти з…

Ілан кинувся на нього, з великим зусиллям повалив його на бік і намагався відлупцювати. Склянки поперевертались, їжа опинилась на підлозі. Після кількох ударів Мокі швидко опинився зверху, але двох чоловіків розборонили Філоза і Ябловські. Ілан важко дихав, йому знадобився час, щоби прийти до тями. Досі міцно утримуваний Філозою, він грізно ткнув пальцем на Мокі, що підводився, тримаючись за ніс.

— Цей сучий син катував мене струмом!

У дверях з’явилися двоє останніх гравців, Фей та Лепренс, чию увагу привернули крики. У низької брюнетки в лівій ніздрі був шматок вати. Що стосується білявого «серфінгіста», то під розстебнутою сорочкою у нього був оголений торс, а окуляри для зору сиділи на носі.

Мокі витер рот паперовим рушником.

— Я не робив нічого подібного, ти геть здурів,— пробурмотів він.— Цей електричний стілець більше не функціонує, він…

— Припини молоти дурниці! Ти прикував мене до нього, замкнув і залишив самого в цій жахливій кімнаті.

— І що? Це була гра. Збоку від підлокітників були кноп­ки. Ти чудово міг розблокувати браслети, потрібно було лише трохи часу й винахідливості, я в цьому впевнений. До речі, оскільки ти тут, отже, тобі таки вдалося, хіба ні?

Він знизав плечима і спокійно сів.

— Тобі треба заспокоїтись, друже. Щоб я когось катував струмом? Ти правда вважаєш, що я здатен на таку маячню? Навіщо ти брешеш? Що ти намагаєшся зробити? Заплутати нас усіх, так?

Здавалося, Ябловські дивився на Мокі з недовірою, а Філоза скривився з відрази.

— У тебе десь є сліди, опіки? — запитав він.

Хлоя підійшла до Ілана і стала перед ним, щоб спробувати спрямувати його гнів в інше русло. Вона відвела його трохи подалі, до замурованого вікна. Гайгекс не ворушився, дивлячись на свою порожню склянку. Наче йому було байдуже, що відбувається навколо.

— Він має рацію,— сказала Хлоя.— Хто міг таке зробити? Електрошок? Ти усвідомлюєш, що кажеш, Ілане? Як цей стілець може досі функціонувати?

Ілан не слухав її. Він відсунувся вбік.

— Ні, у мене немає опіків, але хтось пропускав струм через моє тіло, зачитавши мені список слів, які потрібно було запам’ятати. І якщо це не Мокі — значить, це точно хтось із вас.

Усі обмінялись поглядами і знизали плечима. Наомі Фей запалила цигарку, спершись об стіну біля входу. Незважаючи на рану в носі, вона здавалася розслабленою.

— Ти все такий же псих, Дедіссе. Псих і повний параноїк. Ніхто не бажає тобі зла, ніхто не стежить за тобою абощо. Два роки тому ти вже був таким, на межі божевілля. Ти вважав, що весь світ змовився проти тебе. І я бачу, що нічого не змінилося.

Вона видихнула хмарку диму в бік коридору.

— Ви з Гайгексом і Сандерс — зграйка невдах. «Параноя» помилилася під час відбору?

Гайгекс ледь зиркнув на неї, заздрісно дивлячись на запальничку у неї в руках. Ілан жестом показав Хлої, що він заспокоївся. Він підійшов до столу.

— Лише одне питання: хто з вас виконав сьогодні своє завдання? Кому вдалося? Скільки чорних лебедів ви назбирали? Можна мені їх побачити?

Ілан по-особливому подивився на Мокі, який не втратив апетиту.

— Спочатку спитай інших,— сказав дредастий гравець.

Ілан причепився до Гайгекса:

— Давай, скажи мені.

Цього разу Гайгекс подивився на нього щиро. Схоже, він знову плакав. Він тільки-но відкрив рота, коли втрутився Ябловські:

— Ніхто не зобов’язаний тобі відповідати.

Високий брюнет у білому халаті сперся кулаками об стіл.