Франк Тільє - Пазл

— У нас усіх був надзвичайно моторошний день, хлопче, якщо ти раптом не помітив. Мій халат схожий на ганчірку для підлоги, я не відчуваю ніг, ти навіть не уявляєш, як воно. Здається, ці кляті кроси на розмір менші. Не лише ти граєш і лажаєш на випробуваннях. Наомі здерла собі пів носа через цю брудну занедбану лікарню; Гайгекс порізав передпліччя об цвях, що стирчав у стіні, якщо я правильно зрозумів; а цей Девід Гассельгоф із голим торсом думає, що він на зйомках римейку «Рятувальників Малібу». Тож тепер я б радив тобі заспокоїтись, замість того щоб безпідставно звинувачувати нас.

Він вийшов із-за столу і став між Гайгексом та Іланом.

— Або ти лишаєшся і спокійно їси, або вимітаєшся звідси.

Ілан не відступав.

— А ти, я впевнений, успішно виконав свої завдання,— гаркнув він.— Ти готовий змести все на своєму шляху, щоб досягти мети.

— Ми тут для того і зібрались. Якщо у тебе якісь душевні переживання, тоді ти помилився адресою. Ти завжди можеш відмовитись від участі.

— І як же? Викликати таксі?

Урешті-решт Ілан здався і попрямував до упаковки з водою біля холодильника. Він відкрив одну з пляшок і спорожнив її. Мокі підвівся, витер рот і підійшов до нього.

— Якби я не замкнув тебе, то ти б замкнув мене. Думаєш, я не здогадався про твій задум у кабінеті електрошоку? Я впевнений, ти б зробив це, бо це просто гра. Як сказав Ябловські, ми тут для того і зібрались. Тож не ображайся на мене, бо я зробив те, що мені наказали.

Мокі відкрутив кран на повну потужність і заговорив зовсім тихо.

— Я знаю, що ти хочеш видряпати мені очі, але нам двом треба серйозно поговорити. Я знайшов дещо, що тебе зацікавить. Поговоримо про це трохи згодом, коли тут стане спокійніше.

Він занурив руки під струмінь води, умив обличчя, закрутив кран і відійшов.

Сходивши до туалету, молодий чоловік пішов до ­своєї кімнати, а тим часом кожен займався своїми справами. Гайгекс і Лепренс пішли приймати душ, Філоза замкнувся у своїй кімнаті, решта їли або відпочивали. Дехто намагався з’я­су­вати, на якому етапі у грі були інші, але розмови тривали недовго. Кожен захищав свої знахідки і не хотів викривати свою стратегію.

Розклавши Біблію, карти Таро, хрест та малюнки на ліжку, Ілан узяв ручку і почав писати на звороті плану лікарні. До його кімнати прийшла Хлоя і стала роздивлятись предмети. Вона затремтіла.

— Цей чорний хрест, Ілане. Він схожий на…

— Що?

Вона взяла релігійний предмет.

— Схожий на один із тих хрестів, які якийсь хворий чіп­ляв на двері моєї квартири. Де ти його знайшов?

— В одній з палат. Це розп’яття, на ньому був Христос. Але він… відпав.

Схвильована, Хлоя поклала хрест на місце і почата гортати Біблію. Після чого подивилась на малюнки.

— Схоже на малюнки на стіні у кабінеті арт-терапії. Там є щось цікаве?

Ілан не відповів. Вона нахилилась над його плечем.

— Що це за слова ти записуєш?

— Слова, які мене попросили запам’ятати у кабінеті електрошокової терапії. Як не дивно, деякі пари слів я пригадую зараз, хоча не міг назвати їх тоді, коли було потрібно. Хворий розум. Біле світло. Холодний труп.

Він записував, не зупиняючись.

— Це дуже дивно… Цікаве число. Таємничий батько. Закопаний скарб… Ці пари стосуються батькової мапи. Гадаю, вони намагаються отримати доступ до таємниці моїх батьків. За допомогою мене.

— Ти хочеш сказати, що…

— Так, розгадка десь у мені. Тепер я впевнений, що батько розповів мені, але її стерли з моєї пам’яті. Тепер якісь люди намагаються дістатись до неї, прикриваючись грою.

З виразу обличчя Хлої Ілан зрозумів, що вона налаштована скептично. Він згадав про чорний хрест, але вирішив не говорити і не записувати це. Він торкнувся своїх зап’ясть, дивлячись в одну точку. Зі стривоженим виразом обличчя Хлоя запустила руку у його волосся і трохи помасажувала голову. Він лагідно подивився на неї.

— Хтось із гравців зробив мені боляче, Хлоє. Під кінець струм був такий сильний, що я знепритомнів.

— Це незбагненно. У мене були завдання, які я мала виконати, але там і близько не було подібних знущань. Просто деякі доволі моторошні речі, які слід було зробити, і не завжди у веселих місцях. Для чого б з тобою так чинили? Навіщо комусь прикриватись грою, щоб отримати дослідження твого батька? А ми тоді що тут робимо? Існують значно простіші способи, якби хтось дійсно хотів… Ну, ти розумієш, що я маю на увазі?

— Саме це я й хочу з’ясувати. Я також хочу зрозуміти, чому той, хто завдав мені цих тортур, зайшов так далеко. Він міг мене…