Франк Тільє - Пазл

Потрібно ще зрозуміти, як проникнути в цю кляту гру. І не менш важливий критерій — бути найкращим із кращих.

Ілан увійшов у дім, випив коли, перекусив шматком розігрітої піци. Тоді пішов до ванної, увімкнув на максимум маленький електрообігрівач, роздягнувся і став під душ. Вода була крижана,— йому здавалось, наче вона роздирає йому шкіру.

Раптом він почув голоси і напружився. Вони були десь тут, зовсім поруч. Чоловік і жінка про щось сперечалися, але він не міг розібрати слова через шум води. Він миттю закрутив кран.

— Тут хтось є?

Він вибіг із душу, визирнув у коридор, повністю голий і мокрий. Голоси зникли. Ілан тремтів, цокотів зубами. Спочатку тіні, тепер голоси. Що з ним відбувається?

Спантеличений, він повернувся під душ, нашвидку намилився, сполоснувся і квапливо одягнувся, тремтячи. Він знову одягнув куртку і шарф, щоб зігрітися. За останніми даними, слюсар прийде не раніше, ніж через два дні.

Він умостився на дивані, увімкнув телевізор, докрутив звук на максимум, щоб заспокоїтись. Очі злипалися, хилило в сон. Його погляд ковзнув по журнальному столику.

Він рвучко підхопився: уся кореспонденція зникла.

Ілан пошукав навколо. Жодного конверта на підлозі.

Сюди хтось заходив, тепер він мав беззаперечний доказ цього.

Затамувавши подих, він озирнувся навколо. Потім що­духу помчав на другий поверх. Ванна, дзеркало.

Він схопив зошит і розгорнув його.

Це був кошмар наяву.

Батькова мапа зникла. Аркуш був акуратно вирваний.

Ілан збіг вниз і замкнув вхідні двері на два оберти. Замка не торкалися. Як же вони увійшли? Навряд чи у них були ключі. Це неможливо, Ілан уважно стежив, щоб ключі завжди були при ньому або надійно заховані. А замки Ілан змінив, коли почав відчувати цю фантомну присутність.

Молодий чоловік обійшов усі вікна, усі виходи, перевірив у саду. Дерева, поля, дорога… Жодного натяку на людську присутність. Він дуже швидко відклеїв плінтус за тумбою і дістав дублікат зашифрованої мапи. На щастя, він наробив копій і заховав їх у багатьох місцях, у тому числі на комп’ютерах і флешках.

Але він почувався зґвалтованим. Хтось проник у його дім. Хтось порпався у його речах, у речах батьків.

Тіні існують.

І посилюють його переконаність у тому, що з батьком і матір’ю стався не просто нещасний випадок.

Хтось полює на їхні дослідження. На їхні відкриття.

Ілан сів на стілець, обхопив голову руками і задумався. Навіщо красти кореспонденцію на додачу до мапи скарбів? Там були лише рахунки, відмови компаній і…

У голові клацнуло. Він раптом згадав про загадковий лист, адресований Беатрисі Портінарі, який помилково надійшов йому. Той, який він забув віднести на пошту. Ілан одразу поєднав пазли. Беатриса Портінарі — це та сама загадкова «Б. П.» .

Ті самі ініціали, що й в кінці дивного послання, яке він знайшов у кишені.

Без сумніву, Беатриса Портінарі і є тією брюнеткою, яку він бачив у лабораторії «Еффексор». Яка штовхнула його на баржі і підкинула йому записку.

Раптом Ілан відчув головний біль, наче його потилицю проштрикували довгою в’язальною спицею. Він зігнувся навпіл, стиснувши зуби, йому здавалось, що його потилична кістка вібрує і от-от вибухне. Біль був нестерпний, глибинний, пекучий. Тепер голову наче пронизували тисячі булавок. Коли він заплющував очі, під повіками вимальовувались тіні, вони схилялись над ним, наче хотіли затягти його в пітьму.

Ілан знову розплющив очі, весь мокрий від поту. Хитаючись, пошкандибав до кухні. Він спромігся налити собі велику склянку води з аспірином. Незважаючи на холод, на його лобі блищали крапельки поту, молодий чоловік відчував, що його лихоманить.

Тремтячи всім тілом, він приліг на кілька хвилин, чекаючи, поки біль мине.

Спочатку голоси в душі, а тепер нестерпний біль у потилиці. Що відбувається?

Коли біль нарешті стих, Ілан спробував поміркувати. Він уже нічого не розумів. Листа було отримано ще до того, як Хлоя приїхала і заговорила з ним про «Параною». З’являється його колишня, а через два дні хтось викрадає дослідження його батька. Про існування мапи знала лише вона і ще кількоро людей. Ілан не міг не поєднати всі ці факти.

Ні, це неможливо. Тільки не Хлоя.

Він відкинув припущення, що його колишня дівчина може бути причетною, це безглуздо. Тим паче що вона завжди знала про існування мапи. Вона могла б уже безліч разів її скопіювати, і він би цього навіть не помітив.

Ілан почувався наче в пастці: копам дзвонити не хотів, вони навіть на знають про існування зошита. На перший погляд, у нього нічого не вкрадено. Вхідні двері не пошко­джені. У кращому разі йому скажуть, що він усе вигадав.