Франк Тільє - Пазл

У чоловіка було відчуття, що все відбувається надто швидко, що минуле поряд і він уже не повернеться додому таким, яким сюди приїхав. Хлоя вказала на оголошення внизу сторінки.

— Дивись: «Приватна лабораторія шукає добровольців для психологічного тестування. Чекаємо на вас з 8 до 18 години, у суботу, 17 грудня. Оплата: 30 євро за максимум три години тестування. Адреса: офіс компанії “Харон”, поряд з авеню Дивізії Леклерк, рітейл-парк “Молетт”, Блан-Меній».

— Субота, 17 грудня. Це завтра.— Ілан задумався.— Але насправді оголошення неоднозначне, воно може й не мати нічого спільного з «Параноєю».

— Я починаю розуміти, як вони працюють. Я впевнена, що це оголошення — це воно. До того ж воно єдине хоч якось виділяється з-поміж інших.

Хлоя згорнула газету і, зітхнувши, сперлася потилицею на підголівник.

— Нарешті…— сказала вона.— Я у грі…

Ілан зауважив, наскільки вона насолоджується цим моментом. Вона заплющила очі, на губах з’явилася ледь помітна складочка, що свідчила про її задоволеність. Раніше вони б розділили цю мить вибухом радості, Хлоя говорила б «ми», вони б цілувалися, пили і кохалися.

Раптом чоловіка охопило бажання… Може, ще не все втрачено, може, йому ще вдасться усе виправити, зрозуміти, чому вона так вчинила. Можливо, у них двох ще є шанс?

Він нахилився до неї трохи ближче, але вона розплющила очі і ввічливо відсторонила його.

— Ні. Я не можу.

Вона схопила свій примірник «Парізьєн» і вийшла з машини.

— Щасти, Ілане. І… дякую.

І зникла в темряві, не обертаючись.

Ілан лишився там, приголомшений, неспроможний поворухнутись. Він щосили зіжмакав газету.

Він почувався останнім дурнем.

Мабуть, Ілан зробив неправильний вибір. Безсумнівно, після нічної зміни на заправці йому слід було поїхати додому, проспати весь ранок, а потім до вечора дивитися фільми і знову почати все наново.

Забути все це, забути Хлою, продовжувати жити зі своїми страхами та сумнівами.

Проте він опинився тут, у величезній, майже безлюдній промзоні у Ле-Блан-Меніль, шукаючи адресу, вказану в «Парізьєн». Це була субота, 9:10 ранку, і чоловік навіть не заїжджав додому, щоб відпочити чи прийняти душ.

Його маленька «кліо» рухалась у глиб лабіринту офісних будівель та промислових споруд, за два десятки кілометрів від Парижу. Він легко знайшов авеню Дивізії Леклерк, а потім нарешті відшукав потрібну адресу в тупику в кінці дороги. На початку вихідних людей на тутешніх підприємствах небагато.

На високих ґратчастих воротах висіла ламінована таб­личка зі стрілкою, на якій було написано «Психологічне тестування». Припаркувавши машину на тротуарі, він ви­йшов. Охоронець у куртці-бомбері походжав взад-вперед із собакою в наморднику. Забачивши гончу молодий чоловік відчув, як його кинуло в піт. Не зупиняючись, він пройшов через ворота і пішов за стрілками. Вони огинали складські приміщення — склади компанії «Харон» — і вели до великої, доволі нової одноповерхової будівлі з фасадом кремового кольору та вивіскою «Лабораторія Еффексор». Вочевидь, інші читачі «Парізьєн» — справжні читачі — також відреагували на оголошення і приїхали, щоб отримати тридцять євро. Як організатори «Параної» відрізнять справжніх гравців від звичайних наївних добровольців? Коли нарешті почнеться «справжня» гра і гонитва за грошима?

За дверима була доволі примітивна приймальня: білі стіни з мінімальним декором, декілька стільців, простий письмовий стіл для секретарки. Пахло новими меблями. Жінка зі жмутком на голові запросила його підійти. Вона привіталася і простягнула йому якийсь аркуш.

— Потрібно заповнити договір про оплату і ще деякі формальності. Експериментатор зараз вас прийме. Прошу, присядьте за столик, он там.

— Чудово,— відповів Ілан.— В оголошенні йшлося про приватну лабораторію, і, мушу визнати, розташування посеред промзони мене здивувало.

— Взагалі-то ми розташовані у Вільжуїфі, але в наших приміщеннях зараз ремонт.— Вона зітхнула.— Слава богу, у цій будівлі ми лише тимчасово.

— А що конкретно досліджує ваша лабораторія?

Задзвонив телефон, вона перепросила і взяла слухавку. Ілан присів на стілець і швидко заповнив потрібну інформацію. Ім’я, прізвище, дата народження, різні дозволи. Він вагався, чи вказувати свою адресу внизу бланка. Але, мабуть, саме завдяки цій анкеті потім будуть зв’язуватися з гравцями. Телефон секретарки не припиняв дзвонити, вона відповідала, щось записувала, наче справжня працівниця.