Франк Тільє - Пазл

Наче у справжній лабораторії. Зрештою, може, це вона і є, а не просто фальшиві декорації.

Ілан ставив собі серйозні запитання. Де інші «піддослідні»? І де працівники «Еффексору»? Знову-таки, хто керує цією складною організацією? На це потрібні кошти, персонал, приміщення. І мізки.

Він саме закінчував заповнювати дані, коли за ним прийшов чоловік років п’ятдесяти. На ньому був довгий білий халат, маленькі круглі окуляри, він мав коротке сиве волосся, яке обрамляло суворе обличчя, помережане вираженими зморшками.

— Мене звати Жеральд Гетіні, я один із керівників цього дослідження.— Пройдіть за мною, будь ласка.

«Цього дослідження…» Звісно. Ілан хотів би поставити йому декілька запитань, але чоловік обігнав його і звернув у коридор. Приміщення було чисте і нагадувало лабораторії, в яких проходили заняття з природничих наук у старших класах. Білий лінолеум, ряд дверей, люмінесцентні лампи жовтого світла на стелі. Дослідник відчинив одні з дверей. У кімнаті без вікон уже було четверо людей — троє чоловіків і жінка, які сиділи за шкільними партами і були зайняті роботою. Кожен переглядав сторінки телефонних довідників. Жеральд Гетіні запропонував йому вільне місце. Усього в кімнаті могли поміститись десяток людей.

— Задача проста: постарайтесь відповісти на всі питання і виконати завдання, написані на аркушах. Я повернусь за вами через дві години, і ми проведемо друге й останнє тестування.

Ілан кивнув, знімаючи куртку.

— Лише одне питання: у чому конкретно полягає суть тестування? Для чого потрібен телефонний довідник?

Чоловік не відповів і вийшов, тихо зачинивши двері.

Тоді Ілан повернувся до решти присутніх:

— Перепрошую, але… Ви знаєте, в чому суть тестування?

— Читайте і виконуйте, ось і все,— відповів один із них.— Може, це й дивно і нудно, але мені все одно, якщо за це платять.

Це був чолов’яга років тридцяти, з брудними дредами, і він був такий здоровенний, що під ним не було видно стільця. Скільки він важить? Сто сорок, сто п’ятдесят кіло? Жінка ліворуч від нього навіть не підняла голови. У неї було довге руде волосся, зібране в хвіст, і дуже бліда шкіра. Ілан вагався, чи заговорити з ними про «Параною». Насправді вони не скидались на гравців і, напевно, були звичайними добровольцями, привабленими мізерною винагородою. У часи кризи жодна копійка не буде зайвою.

Він обережно зняв годинник із зап’ястя і поклав перед собою.

У нього було дві години.

Питання були відверто дивні, як-от: «Якби вас зменшили до розміру олівця і помістили до електроточилки, як би ви з неї вибрались?» Ілан написав: «У вигляді стружки», не знаючи насправді, як це сприймати — жартома чи всерйоз. Або ще: «Який для вас найгірший спосіб померти?» — питання, на яке Ілан відповів без вагань, згадавши свій кошмарний сон: «Через повішення».

Що цікаво, шостого питання не було, після п’ятого одразу йшло сьоме. Помилка?

Далі його запитували, які його улюблені художники — Ван Гог, Сальвадор Далі, Едвард Мунк; його найбільші страхи — собаки; і ще декілька загальних питань.

Далі він затримався на виконанні ось такої дивної за­дачки:

Одягнені у космічний скафандр, ви разом з екіпажем загубились на освітленій стороні Місяця, більш ніж за триста кілометрів від вашого космічного корабля. Значна частина обладнання вашого місяцеходу пошкоджена. Залишається лише п’ятнадцять предметів, які повинні допомогти вам вижити і дійти пішки до корабля. Розташуйте їх у порядку важливості. Ось ці предмети:

— коробка сірників;

— їжа в тюбиках;

— 50 метрів нейлонової мотузки;

— шовковий парашут;

— обігрівач, що працює на сонячній енергії;

— два пістолети 45-го калібру;

— маленький скляний чорний лебідь;

— банка сухого молока;

— два кисневі балони на 50 кг кожен;

— карта зоряного неба;

— самонадувна рятувальна шлюпка;

— магнітний компас;

— 25 літрів води;

— аптечка зі шприцами для підшкірних ін’єкцій;

— сигнальні ракети.

Ілан потай всміхнувся. Чорний лебідь знову нагадав про себе, найвитонченішим чином. Це не помилка, він точно на території «Параної». Мабуть, саме так організатори визначають майбутніх гравців. Скляний лебідь явно був найменш необхідний у списку, але Ілан поставив його на перше місце. Пишаючись собою, він непомітно озирнувся на інших учасників і продовжив виконувати завдання.