Франк Тільє - Пазл

Він пообіцяв собі, що помститься їй.

Можливо, «Параноя» і стане такою нагодою.

Він дійшов до туалету, викинув газету у смітник і ополоснув обличчя водою. На щастя, мігрень, яка мучила його на початку прийому, минула. У тихому місці йому стало краще. Ілан шукав папір, щоб витерти сорочку, але там була лише електрична сушарка. Він порився у кишенях і витягнув пачку серветок. У цей момент із кишені на підлогу випав аркуш, складений вдвоє. Він підняв його і прочитав:

«За вами стежать. Це що завгодно, тільки не гра. Ні в якому разі не вплутуйтесь у це. Я знаю відповіді і можу допомогти вам дізнатись правду. Б. П.»

Ілан одразу згадав про жінку, яка штовхнула його у виставковій залі: висока брюнетка в байкерському вбранні. Очевидно, вона й підкинула цю записку до його кишені. Яку правду вона мала на увазі? Хто вона така, чому хоче йому допомогти?

Не гаючи часу, Ілан повернувся до носової частини баржі, вдивляючись у натовп. Можливо, незнайомка досі була там. Він спустився до виходу, пройшов трапом і швидко опинився на причалі. Чому ця жінка втекла, не поговоривши з ним? Боялась, що її помітять? Хто за ним стежить?

Мабуть, тіні.

«Це що завгодно, тільки не гра» . Напевно, вона мала на увазі «Параною». Якщо це не гра, то що тоді? Ілан уже повертався на баржу, коли побачив Наомі Фей, яка майже бігцем спускалась по трапу, притискаючи до себе примірник «Парізьєн». Вона миттю звернула праворуч і через кілька секунд зникла на скутері.

Ілан закляк, а в голові на повторі крутилась остання фраза загадки: «Проходь крізь маленькі дверцята у вмісті вмістилища».

Він витягнув мобільник і, незважаючи на замерзлі пальці, надрукував повідомлення для Хлої:

«Я знайшов вхід. Коли будеш виходити, захопи два примірники “Парізьєн”. І зустрінемось на вулиці Ранела».

Натягнувши шапку, сховавши підборіддя в комір куртки, Ілан чекав неподалік Будинку радіо, злившись із сутінками, біля огорожі. Він нервово крутив у руках папірець, який підкинули йому до кишені. Коли прийшла Хлоя, він вийшов із тіні, схопив її за руку і потягнув до себе.

— Ілане! Що на тебе найшло?

Він повів її не на вулицю Ранела, а на вулицю Буленвільє, де була припаркована його машина.

— Краще не ризикувати. На баржі за нами стежили. Ходімо в машину.

— За нами стежили? Хто?

Він простягнув Хлої папірець.

— Камери, як ти й казала.

— Логічно, зважаючи на характер виставки. Там було експонатів на сотні тисяч євро. І не забувай про гру. Це абсолютно нормально, що організатори цікавляться потенційними учасниками.

— Прочитай це.

Засунувши газети під пахву, жінка швидко пробігла очима записку. Вона повернула її Іланові, явно збентежена.

— Де ти це взяв?

— У кишені своєї куртки. Можливо, нам варто зупинитися. Усе це дуже дивно і, без сумніву, небезпечно.

Хлоя сповільнила крок. Вона мовчала, сховавши руки до кишень.

— Чому ти нічого не кажеш? — захвилювався Ілан.

— Чому? Тому що на записці твій почерк.

Вона зітхнула.

— Що це значить, Ілане? У що ти граєш?

Молодий чоловік приголомшено витріщився на записку.

Вона мала рацію, це було дуже схоже на його почерк. Нахилені круглі букви — йому з дитинства було складно писати рівно, хоча натомість у нього був справжній дар до малювання. Тут були всі ознаки його почерку, а він нічого не помітив.

Він спокійно склав аркуш.

— Це означає, що все зайшло набагато далі і є значно заплутанішим, ніж я думав.

Коли вони дійшли до його машини, він помітив, наскільки дивно Хлоя на нього дивиться.

— Що? Ти думаєш, що я марю? Що я сам написав цю записку і сам підкинув її до власної кишені лише для того, аби привернути до себе увагу?

Нічого не відповівши, вона сіла на переднє сидіння. Ілан теж сів, замкнув дверцята й увімкнув обігрів на максимум. Термометр показував температуру на вулиці: –4 °С.

Під світлом лампи у салоні Хлоя, здавалось, утратила весь свій запал.

— Іноді люди, які так учиняють, самі того не усвідомлюють,— сказала вона, видихаючи хмарку пари.— Така поведінка є частиною цілого психічного процесу, який…

— Зараз зі мною говорить психолог?

— Ні. Але ми обоє розуміємо, який шок ти пережив через зникнення батьків. І його наслідки для наших стосунків.

Ілан зняв куртку, закатав рукав светра і показав їй передпліччя. Там досі було помітно маленьку червону цятку з фіолетовим ореолом.