Франк Тільє - Пазл

Крокуючи вестибюлем і вже збираючись піти в напрямку їхніх спалень, він помітив за три-чотири метри блискучу цятку на підлозі. Він підійшов і зрозумів, що це маленька випуклість червоного кольору.

Краплина крові.

Ілан одразу напружився. Він проходив у цьому місці дві чи три години тому і був упевнений, що цих краплин тут не було.

Між ними була відстань десь із метр.

Як і у випадку з Реєм Лепренсом, Гайгекс звертався до нього.

Він показував йому шлях, яким треба слідувати.

Ілан не знав чому, але в нього було відчуття, що правда зовсім близько. Що все це кровопролиття, трата людських життів щось означають. Він не вагався і рушив сам туди, куди його вели.

Невдовзі він опинився у тій частині лікарні, де пацієнтів лікували за допомогою мистецтва. Він пройшов повз повністю обгорілу кімнату. Навколо Ілана, на стінах, танцювали чудовиська, концентричні кола оберталися, наче намагаючись загіпнотизувати його. «Пекло» Данте. Спуск дев’ятьма колами, зустріч з мешканцями пекла, як-от Мінотавр, гарпії… Ілан уважно розглядав малюнки і думав, що, можливо, він був поряд із Шардоном, коли той малював ці жахіття. Що він був частиною купки недоумків.

Краплі крові привели його до зачинених дверей театру.

Ілан провів руками по багряному оксамиту і максимально обережно увійшов до зали. Він був готовий ударити за найменшої нагоди.

Він спустився маленькими східцями й опинився на одній з двох доріжок, що вели до сцени. За великими заґратованими вікнами була непроглядна темрява. Хоч була ще тільки п’ята вечора. Чи, скоріше, аж п’ята вечора. Починаючи з цього ранку, здавалося, що час біжить швидше.

Склепінчаста стеля була дірява в декількох місцях і за нею виднівся металевий каркас будівлі. Прямо попереду височіла велика сцена, захаращена декораціями: дерева, фасади будинків, підвішені хмаринки, велике сонце із зигзагоподібними променями. Зверху звисало багато дротів та прожекторів, більша частина яких були увімкнені і спрямовані на порожні сидіння.

На мить Ілан завмер.

— Я знаю, хто ти насправді. Ти Люка Шардон, і ти ховаєшся за особистістю Вінсента Гайгекса. Ми знайомі, Люко? Я вже був ув’язнений у цих стінах разом з тобою? Ми дружили із С. Ж. Лоррен?

Його голос заповнив усе приміщення. Він водив долонею по своєму залізному пруту, щоб заспокоїтись. Він додав:

— Я переконаний, що ти зрозумів мапу мого батька. Що ти знаєш значення слова «Яків», багатократно написаного у «м’якій кімнаті» на четвертому поверсі. Це ти його написав, до речі? Хоча б допоможи мені зрозуміти.

Як він і очікував, ніякої відповіді він не отримав. Він продовжив йти по кривавому сліду, перевіряючи між рядами крісел. Він піднявся чотирма сходинками, що вели на захаращену сцену. Він штовхнув декорації на коліщатках, пройшов поміж статуй, безруких манекенів, костюмів на вішаках, крокуючи в глибину сцени. Краплі вели його до найтемнішого закутка зали. Він розсунув велику червону завісу, відштовхнув рукою хмарки, що висіли на тросах. Де ховається Гайгекс? Може, він уже пішов? Чи спостерігає він за ним просто цієї миті?

Раптом він помітив прямо посеред сцени маленьку закривавлену складену серветку. Випуклість не лишала жодного сумніву: всередині щось є.

Ілан опустився на коліна і поклав поряд свій металевий прут. Він потягнув за краї квадратика тканини, затамувавши дихання.

У тьмяному світлі заблищали прикраси.

Закривавлені кільця та сережки.

Ілан одразу впізнав пірсинг Наомі Фей. Біля застібок він помітив шматки шкіри. Судячи з усього, їх силою вирвали з обличчя.

Він скочив, затиснувши рот рукою, і, позадкувавши, перечепився через горщик із пластиковими квітами. Коли він упав на спину, в його поле зору потрапила верхня частина конструкції сцени, і він побачив його.

Вінсента Гайгекса.

Люку Шардона.

Той був за сім чи вісім метрів над землею, сидів верхи на фермі, до якої кріпилось світлове обладнання, система противаг, а також деякі декорації, як-от сонце і хмаринки. Він був голий і небезпечно гойдався взад-вперед — вочевидь, у нього саме був напад. Його погляд був спрямований на Ілана. Рот перетворився на тонку пряму лінію, наче лезо бритви. Він нагадував ворона, готового здійснити свій фатальний політ.

Ілан підвівся і поставив долоню «козирком», щоб прожектор не сліпив очі.

— Де Наомі Фей, Шардон? Що ти з нею зробив?

Гайгекс затрусив головою, наче його атакував рій мух. На шиї в нього був шнурок, на якому висіли десятки ключів.