Франк Тільє - Пазл

— Тому що він знав це місце… Тому що ця сцена з її старими декораціями, усе це пробудило в ньому спогади. У ньому чи в одній з його особистостей.

— Саме так,— підтвердив Ілан.— Із цієї ж причини він підпалив кабінет арт-терапії. Уяви, що серед усіх світлин, що там висіли, були і його фотографії. Він усе зриває і спалює, щоб знищити докази.

— Отже, це його ви бачили з Мокі, коли він біг по коридору. Тепер ти віриш мені, коли я кажу, що Філоза — останній брехун? Чи коли я стверджую, що надворі немає собаки?

Ілан лагідно подивився на неї.

— Мені шкода, що…

— Пусте.

— І насамкінець, Люка Шардон справді намагався повіситись у стінах Сванессона. Не знаю, коли і чому, але це сталося і він вижив. І тепер, волею неймовірного повороту долі — через цю хурделицю, аварію, нашу присутність тут саме зараз,— він повернувся, щоб відтворити свої минулі злочини: повбивати гравців за допомогою викрутки. Віриш ти мені чи ні, але це правда.

— Схоже, повторюється його минуле вбивці. За словами копів, Гайгекс убив вісьмох людей. А якщо ми врахуємо цю бідолашну жінку, то нас потенційно…

— Вісім жертв.

Тепер вони опинилися біля вікна, що виходило на задній двір лікарні. Хлоя з острахом дивилась на гори, що були зо­всім поряд, під незмінно сірим небом. Затягнуті сніговою заві­сою, вони загороджували їй обрій, створювали відчуття відірваності від світу. Вони спустились драбиною, і замість того щоб піти ліворуч, щоб повернутись, Ілан повів її праворуч.

— Останнє, що я хотів тобі показати. І ти нарешті погодишся, що те, що я тобі говорив,— правда.

Вони побігли уздовж заднього фасаду до маленьких надгробків, що ледь-ледь здіймалися над снігом.

— Цвинтар, про який говорив Гадес,— захекавшись, промовила Хлоя.

— Іди поглянь.

Він підвів її до заокругленої плити і попросив прочитати.

— Народився у 1972, а помер у…

Вона не закінчила речення і відійшла вбік.

— 1980. А там — 1987.

Приголомшена, вона стерла сніг з інших надгробків.

— Невідомі, що померли в минулому році. Дідько, Ілане, що це означає? Вважалося, що ця лікарня зачинена.

Залишалось подивитись ще на кілька могил, але Хлоя стояла на місці, її руки безсило звисали.

— Уявлення не маю,— відповів Ілан.— Напевно, це по­в’я­зано з протоколом «Мемнод»… З цією жінкою, ув’язненою нагорі, полонянкою в гамівній сорочці. Я переконаний, що до нашого приїзду сюди у цьому психіатричному закладі відбувалися жахливі речі. І аж до минулого року.

Хлоя сильно затремтіла. Вона зіщулилась під курткою.

— Почекай дві секунди. Тут вісім надгробків, жодним більше. І… От лайно!

— Що таке?

Вона показала пальцем на одну з дат.

— 1987… Це…

— Рік твого народження.

Ілан перестрибував від могили до могили.

— 1980. Мокі народився у 1980, чи не так? А там 1982. 1987. Тут 1979, це міг би бути Лепренс. Там ще одна могила, на ній рік мого народження.

Хлоя міркувала вголос:

— Це точно декорації гри.

— І навіщо ці декорації, якщо Гадес просив нас не виходити надвір?

Сніг зірвався з даху і впав просто поряд із ними. Ілан намагався зрозуміти, але ніяк не міг. Як пояснити непояс­ненне?

— Що тепер будемо робити? — запитала молода жінка.

Іланові зіниці звузились і перетворились на дві маленькі темні цятки.

— Знешкоджуємо Гайгекса, забираємо ключі, піднімаємось на четвертий поверх, щоб урятувати ту жінку, і забираємось із цього пекла.

Ілан зламав двері кімнати Гайгекса, поки Хлоя стежила за коридором, дивлячись, чи ніхто не йде. Він заходив з великим острахом, зі страхом людини, що входить до кімнати божевільного вбивці. Якщо Гайгекса транспортували до ВВХ, то це означає, що його визнали неосудним за різню в гірському притулку. Що він убив тих людей у приступі божевілля. Що він за межею зла.

Ліжко було ідеально застелене, нічого не стирчало, здавалось, наче у кімнаті ніхто ніколи не жив. Костюми пацієнта у шафі були розвішані в ряд із хворобливим перфекціонізмом. Жодного сліду оранжевого комбінезона. Ілан порився у кишенях, але не знайшов ані ключа, ані лебедя, ані мапи, ані викрутки — лише жменьку пластівців із шоколадом. Кинув погляд під простирадла, під ліжко — нічого.

— Ну що? — запитала Хлоя.

— Усе чисто, він був обережний, але…

Зате в шухляді він знайшов вісім лебедів. Він був шокований ще більше, коли побачив серед них лебедя з поламаним дзьобом. Він узяв його і простягнув Хлої.