Франк Тільє - Пазл

Швидко крокуючи коридором, вона відчула, як чиясь рука міцно затулила їй рота. Її потягли назад, до душової.

— Це я,— промовив Ілан, послаблюючи хватку.— Це лише я.

Хлої знадобилось декілька секунд, щоб заспокоїтись. Вона помітила на підлозі уламки скла і підняла очі. Камера була розбита, її корпус висів на дроті. Дверцята шафки з аптечкою були відчинені навстіж, упаковки та коробочки з-під ліків валялися на підлозі. Вона подивилась на Ілана.

Зі скуйовдженим волоссям і червоними очима, він був схожий на божевільного.

— Чорт забирай, ти мене налякав! Що на тебе найшло?

Із залізним прутом у руці, Ілан нервово подивився в кінець коридору, а тоді тихо заговорив:

— Убивця з викруткою — це Гайгекс. Точніше той, хто видає себе за Вінсента Гайгекса. Насправді його звуть Люка Шардон і…

— Ой, ой! — тихо сказала Хлоя із зітханням, якого вона навіть не намагалась приховати.— Ти усвідомлюєш, що ти знову мелеш?

Звісно, він усвідомлював. З моменту цієї знахідки його розум не припиняв змінювати рівняння усіма можливими способами. Усе ідеально сходилось.

— Чверть години, мені треба лише чверть години твого часу, щоб дещо тобі показати і пояснити.

Він був на межі зриву. Хлоя похитала головою.

— Чорт, Ілане, не зараз, я…

— Благаю тебе.

Молода жінка завагалась, але зрештою поступилась.

— Гаразд. Ні хвилини більше, я повинна обшукати великі кухні, там справжнє пекло, і це обіцяє години роботи. Але перед цим я вип’ю склянку води і візьму щось у холодильнику. Поїм по дорозі, щоб не витрачати час.

— Думаю, тобі не варто їсти перед тим, як ти побачиш те, що я тобі покажу.

— Я надто голодна.

Ідучи, вона розпакувала бутерброд у вакуумній упаковці і вгризлася в нього. Зі зброєю в руці Ілан потягнув її до кімнати, де вони палили багаття, потім йому вдалося вмовити її вилізти на вулицю. Він звернув увагу на ноги Хлої, коли вона перелазила через вікно.

— Де ти взяла ці трекінгові черевики? — запитав він.— Уперше їх бачу.

— У своїй шафі поряд з кросівками. У тебе таких не було?

— На мені вже були мої, коли я їхав сюди, але… Ні, у моїй шафі були лише кросівки.

Він згадав тіло Мокі і ті дві величезні сірі підошви і спитав себе, чому декільком із них надали трекінгове взуття. Хлоя швидко доїла свій бутерброд, відкушуючи великі шматки і шумно дихаючи, бо холод обпікав горло. Нарешті вони дійшли до драбини. Дівчина з жахом виявила повністю згорілий контрольний пункт.

— Що тут сталося?

— Звідси Гадес за нами спостерігав, у нього був доступ до всіх камер та світла. Воно вмикається і вимикається автоматично завдяки таймерам, як і сирена, вона теж запрограмована. І саме Гайгекс захопив цю кімнату, перш ніж підпалити її. У нього є ключі від усіх приміщень лікарні, він може увійти куди завгодно, у тому числі до наших кімнат. Це пояснює, чому Мокі і Лепренс нічого не змогли зробити — вони, напевно, спали, коли він проник до їхніх кімнат за допомогою ключів.

У погляді Хлої він бачив, що вона починає усвідомлювати, що, можливо, він не зовсім божевільний. Він умовив її піднятися по драбині і поліз за нею. Дуже швидко вони дійшли до ванної кімнати, де він показав їй закривавлений цвях.

— Пам’ятаєш його рану на передпліччі?

Хлоя серйозно кивнула. Потім вона подивилась на сліди, що рухались у різних напрямках. Через їхні власні сліди та пил, що трохи здійнявся, ставало складно зрозуміти, який слід кому належить.

— Гаразд, Гайгекс піднімався на цей поверх і поранився тут, я хочу тобі вірити. Командний пункт згорів, це факт. І що далі? Це абсолютно нічого не доводить.

— Ходи сюди.

Він узяв її за руку і потягнув до господарського приміщення. Тоді штовхнув зламані двері. Цього разу він зауважив на обличчі Хлої непідробний подив, що змінився глибоким жахом. Слова застрягли у неї в горлі.

— Вона… Вона…

— Так, вона мертва. І це не постановка.

Хлоя зробила короткий крок уперед, наче хотіла впевнитись, що вона не спить. Запах вдарив у ніс і те, що вона щойно з’їла, піднялось угору. Її мало не знудило.

— Тепер ти мені віриш? — сказав Ілан.

Вона повільно кивнула. Її руки тремтіли, стискаючи рот. Хлою охоплював страх, від чого її обличчя стало ще блідішим. Ілан вивів її з кімнати і зачинив двері. Тоді подивився їй в очі, тримаючи її руки у своїх. Молода жінка була пригнічена, готова от-от розплакатись.

— Хто вона? — запитала Хлоя.

— Ця дівчина була учасницею гри, вона першою приїхала до цієї лікарні…