Франк Тільє - Пазл

— Мене вже закривали тут. Мені робили боляче. Дуже боляче.

Його руки були схрещені, він гладив себе по плечах. Амплітуда погойдування збільшувалась.

— Тепер я чітко пригадав. Крижані ванни. Електрошок. Божевілля, цілковите божевілля, що розповзається в моїй голові, наче нафтова пляма.

Його голос був трохи іншим. Менш зрілим, більш дитячим. Ілан спитав себе, хто зараз із ним говорить — Вінсент Гайгекс, Люка Шардон чи хтось інший? Скільки особистостей у його голові борються за владу? Чи дійсно він не знає про те, що він убивця? Що він убив усіх цих людей?

— Ти можеш спуститися,— сказав Ілан, намагаючись зберігати спокій.— Ходи сюди.

— Не наближайся! Не рухайся!

— Прошу тебе. Спускайся.

— Ні, я боюся.

— Боїшся чого? Кого?

Гайгекс повільно встав. Його ноги підкошувалися, кривуваті пальці ніг виступали за межі металевої решітки. Він почухав голову, наче мавпа. Його чорні очі бігали по потріс­каному склепінню.

— Я не хочу, щоб це почалося знову. Ні, тільки не це. Забагато болю. Вам теж знайомий цей біль. Вам, іншим гравцям. Ми всі схожі, брати по нещастю.

— Чому ти так кажеш? Ми теж були ув’язнені в цій лікарні?

Він трохи повернувся, наче збирався піти назад.

— Ваше життя — це лише театр,— промовив Гайгекс.

Ілан зробив крок убік, щоб краще бачити, і помітив одяг Гайгекса, складений на купу позаду пінопластового дерева. У мить, коли він знову подивився вгору, оголений чоловік, утративши рівновагу, з криком летів у прірву.

Пролунав хруст. Окуляри Гайгекса злетіли з обличчя і розбилися десь між кріслами.

Ступні не торкнулися підлоги, а зависли на висоті пів метра над сценою. Тіло на декілька секунд зависло на металевому тросі, а потім почало повільно обертатися навколо своєї осі.

Ілан підбіг. Гайгекс загинув миттєво, зачепившись шиєю за трос. На його горлі з’явилися глибокі борозни, очі були широко розплющені. Спочатку Іланові захотілося втекти, але він завмер, побачивши, що Гайгексова спина всіяна маленькими шрамами. Безформні цятки, абсолютно ідентичні тим, що були на грудях у Хлої.

Не може бути.

Ілан згадав непереконливі виправдання дівчини про люстру, що зірвалася зі стелі. Поза сумнівом, вона збрехала.

«Ми всі схожі, брати по нещастю». Ілан усвідомив значення цієї фрази і затремтів. Це було гірше, ніж страшний сон. Що з ним зробили? Що з ними зробили?

Він роздивився дивне намисто, яке собі змайстрував Гайгекс, і йому довелось розрізати шнурок шматком скла, щоб забрати ключі. Якийсь із них точно відкриває доступ до четвертого поверху і, можливо, допоможе звільнити ту дивну жінку, яку він бачив на екрані. І забратися звідси.

Ілан повернувся в центр сцени, підняв серветку з її моторошним вмістом і швидко покинув театр. Філоза, Хлоя та Ябловські чекали на порозі кухні. Останній швидко пішов назустріч Іланові.

— Де Наомі?

Ілан із жалем простягнув йому серветку. Блиснули дрібні прикраси. Побачивши закривавлений пірсинг, на якому досі висіли шматки шкіри, високий брюнет втратив самовладання і притис Ілана до стіни. Пірсинг покотився по підлозі.

— Що з нею сталося?

Ілан не чинив опору і просто пояснив. Хлоя не витримала і заплакала, Філоза був шокований. Менш ніж за п’ять хвилин учасники, що лишилися, вже були в театрі й на власні очі побачили сумне видовище: Вінсент Гайгекс, повішений над сценою серед хмаринок, повільно обертався навколо своєї осі, руки безвільно звисали уздовж тіла.

Ябловські був у відчаї, його очі не виражали нічого, окрім гніву та суму. Кожен намагався уявити, що довелось пережити Фей. Викрадення, удари викруткою, вирваний пірсинг з її бездиханного тіла. Це могло статися з ними, з кожним із них.

Опинившись на сцені, Ябловські почав грубо штовхати і перевертати декорації, шукаючи хоч якогось сліду, що підказав би йому, де знайти учасницю, з якою у нього зав’язалися стосунки.

Хлоя та Філоза залишались осторонь.

— Гайгекс щось говорив, перш ніж упав? — запитав Філоза.— Він пояснив, що все це означає?

Ілан не відповів.

— Добре, що він мертвий,— додав Філоза.

Ілан не припиняв думати про останні слова Гайгекса, про свої власні умовиводи, і це його глибоко тривожило. Врешті-решт Ябловські зупинився біля тіла. Вигляд у нього був спантеличений. Він жестом попросив інших гравців підійти. Хлоя спочатку відмовилась, але Ілан узяв її за руку і потягнув за собою.