Франк Тільє - Пазл

Ілан похитав головою, усе це здавалося абсурдним, нереальним.

— До того ж їхніх тіл так і не знайшли,— додала Хлоя.— Хто тобі сказав, що вони дійсно мертві?

Це було якесь безумство. Ілан більше не хотів розмірковувати, не хотів ні про що навіть думати. Він подивився на годинник і взяв зі столу ключі.

— Залишилась година до вимкнення світла. Піднімімось на четвертий поверх і спробуймо звільнити ту жінку. Можливо, у неї є відповіді на всі наші питання.

— Ні,— відповів Ябловські.— У пріоритеті — відшукати Наомі. Без сумніву, вона ще жива, вона…

— Вона мертва,— сказав Ілан.— Ти ніколи її не знайдеш, і ти це знаєш.

— Не будемо сперечатись,— промовила Хлоя, звертаючись до Ябловські.— Розділимось на дві групи. Пів години пошукаємо її, а потім всі разом підемо на четвертий поверх, окей?

Ябловські погодився. Він пішов разом із Філозою, а Хлоя з Іланом вирушили вдвох.

Четверо гравців, що лишились, домовились зустрітися у вестибюлі через пів години і зникли в лікарняних лабі­ринтах.

18:30.

Хлоя з Іланом терпляче чекали у вестибюлі, коли побачили, що Філоза повертається.

— Ну що? — запитав той.

— Нічого,— відповіла Хлоя.— Де Ябловські?

— Його неможливо переконати, він не хоче повертатися. Він досі не втрачає надії і продовжує ходити з кімнати до кімнати. Але марно — мабуть, ми ніколи не дізнаємось, де Гайгекс сховав тіло.

— Копи знайдуть його, коли приїдуть,— відповіла Хлоя.

Ілан подивився на годинник.

— Нумо вирушати. Потрібно звільнити полонянку.

Вони добігли до третього поверху з боку жіночого крила. Вони більше не відходили одне від одного ні на крок, усвідомлюючи, що відтепер немає ні гри, ні завдань, окрім єдиного — втекти з цього місця якомога швидше. Тепер вони очікували отримати відповіді.

Зрозуміти.

Після декількох спроб завдяки ключам, знайденим у Гайгекса, Іланові нарешті вдалося відчинити товсті ґрати, що вели на четвертий поверх. Усі троє мовчки піднялися до лікарняної зони D.

— Ти маєш уявлення, де розташована та кімната? — запитала Хлоя.

— Так, приблизно. Якщо дивитися з вулиці, то це в кінці цього крила.

На цьому поверсі усе було закрите решітками: лампи, сходи, навіть коридори були розділені сіткою навпіл по дов­жині, щоб пацієнти з лівої частини не могли зустрітися з пацієнтами з правої.

— Кімната на тому боці, де вікна виходять на задній двір. Отже, ліворуч. Йдіть за мною.

Відстань від центральної сітки до стіни заледве сягала метра, іти поруч було неможливо. Ілан йшов першим, Філоза — останнім. Зі стелі та стін стирчали незліченні дроти, переплітаючись між собою, наче нейронні мережі. Ця лікарня була схожа на мозок зсередини, і Ілан зараз пробирався в найпотаємнішу його частину, захищену твердою, павутинною та м’якою оболонками. М’яка, жива субстанція, в якій зберігаються відповіді.

Він уже починав тривожитись, бо всі двері були замкнені, на замках були сталеві захисні пластини, а сталеві сітки захищали дверні петлі та ручки. Ці двері здавалися міцнішими, ніж на інших поверхах. На усіх дверях була лише ­вузька горизонтальна щілина з плексигласу, крізь яку можна було побачити, що відбувається всередині кімнати.

— Як таке пекло могло існувати? — пробурмотів Філоза.— Це гірше, ніж я бачив у Алькатрасі.

Ілан йшов повільно. Щоразу, проходячи повз двері, він зазирав усередину.

— Ми шукаємо «м’яку кімнату»,— сказав він, ідучи.— Саме там перебуває та чорноволоса жінка.

Вони замовкли і продовжили йти. Над ним, під сталевими сітками, потріскували лампи.

— Як думаєте, Гадес передбачив, що ми прийдемо сю­ди? — запитав Філоза.

Ілан указав ломом на камеру з правого боку коридору.

— Думаю, так… Також камера є у «м’якій кімнаті», де замкнена та жінка.

— У такому разі дівчина, яку ми шукаємо, точно є частиною гри.

Ілан обернувся і подивився йому в очі.

— Ти досі говориш про гру?

— Є гра, і є Гайгекс. Я не можу повірити у твою теорію стертої пам’яті чи чогось там іще. Це безумство.

— Коли ти побачиш, на що ця бідолашна жінка схожа, ти зміниш свою думку. Це просто ходячий труп.

— Тоді як ти поясниш її присутність у лікарні, що зачинена вже не один рік?

— Ніяк не поясню. Як і не поясню існування могил, датованих минулим роком, у дворі цього закладу. Запитай у Хлої.

Молода жінка підтвердила. Філоза зробив головою легкий рух вперед.