Франк Тільє - Пазл

— Ну що, це гра? — промовив Ілан, із докором подивившись на Філозу.

Той не відповів. Ілан почав знімати з неї гамівну сорочку.

— Може, не варто? — промовила Хлоя.

— Та чорт забирай, вона ледь тримається на ногах.

Він обережно розстібнув ремінці, застебнуті за спиною, звільнивши її руки. Жінка була дуже млява і не пручалась. На її штанях були великі засохлі плями. На додачу до гамівної сорочки їй обмотали руки скотчем, так, щоб вона не могла розтиснути кулаки.

— Це мерзенно,— скривився Ілан.— Яким чудовиськом треба бути, щоб таке вчинити?

Він намагався обережно відклеїти клейку стрічку. Задубілі пальці жінки розслабились.

Коли руки безвільно повисли уздовж тулуба, почувся звук падіння якогось предмета на підлогу.

З правої долоні пацієнтки випав новий ключ.

Приголомшений, Ілан підняв його. Він більше не ви­тримував. Він подивився жінці в очі з бажанням струснути її.

— Та хто ж ти така? Звідки цей ключ? Хто тобі його дав? Гадес, так? Коли ця клята гра припиниться?

Її обличчя нічого не виражало, очі дивилися в одну точку. Ілан більше не міг мислити раціонально, «Параноя» наче досі була присутня тут, посеред усього цього жахіття.

Молодий чоловік відчув, як хтось схопив його за плече.

Хлоя тягнула його до себе, вона стояла просто під камерою.

— У тебе з собою малюнок твого батька? — запитала вона.

Ілан вийняв аркуш із кишені.

Хлоя взяла і розгорнула його. Вона показала на літери «H» перед кожним числом, що означало довжину хвилі.

Н

Н

Н

Н

— На що вони тобі схожі? — запитала вона.

Ілан ще раз на них подивився.

— Я вже думав про це багато днів і ночей. Гадки не маю.

Хлоя показала пальцем на такі само літери «H», написані на стіні й оточені безліччю написів «Яків». Літери були розташовані точно так само, як і на закодованій мапі, якщо не враховувати того, що вони були ближче одна до одної. Їхні ніжки торкались одна одної та утворювали малюнок, що не залишав жодного шансу на двозначність.

— Драбина! — вигукнув Ілан.— Дідько, це ж зображення драбини, схожої на ту, що я використав для…

Він не закінчив речення і знову подивився на батькову мапу, беручи до уваги це відкриття.

Усе раптом прояснилось. Послідовність:

H 440

H 425

H 485

H 735

перетворювалась на:

Н Я

Н К

Н І

Н В

— Драбина Якова… Щось знайоме.

— Звісно,— втрутився Філоза.— Це з Книги Буття. З Біб­лії.

— І саме Біблію ти якраз знайшов у палаті 27,— додала Хлоя.— У палаті…

— Люки Шардона. Це безглуздо.

Хлоя подумала і випалила:

— У мене відчуття, що ми у грі, у «Параної» із дня так званого нещасного випадку з твоїми батьками…

Договорити вони не змогли. Жінка з довгим чорним волоссям піднесла руки до обличчя і з криком почала роздирати шкіру.

Філоза поспішив до неї і встромив їй у спину шприц. Він увів усю рідину.

Через п’ять секунд божевільна знепритомніла.

Вони принесли сплячу жінку до кімнати Хлої.

Вона важила небагато. За словами Хлої, її показники були стабільні. Серце билося нормально, дихання було рівне. Судячи з усього, речовина, яку їй вкололи, була потужним снодійним.

Тепер Хлоя лікувала нерухоме обличчя за допомогою антисептика і пластирів.

— Вона не промахнулась,— промовила вона.— Я вже бачила такі рани у шизофреніків та істериків. Охоплені галюцинаціями, вони врешті-решт починають нівечити власне тіло.

— Скільки їй років, як гадаєш? — запитав Ілан.

— Я б дала років сорок.

— Вона вкрай ослаблена,— сказав Філоза.— І не зможе завтра піти з нами до міста.

— Якщо треба буде, ми її понесемо,— відповів Ілан.

— Думаєш, нам вдасться вийти за такої кількості снігу?

— У нас немає вибору. Ніхто не приїде за нами до цієї лікарні з тієї простої причини, що ніхто не знає, що ми тут.

— Урешті-решт хтось помітить зникнення Гайгекса і, тим більше, копів, що його супроводжували.

— Звичайно. Але я не маю бажання чекати.

Раптом пролунала моторошна сирена. Гравці замовкли наче під гіпнозом. Усе світло за межами їхньої житлової частини вимкнулось. Навколо лунало клацання.

Троє гравців стурбовано переглянулись: Ябловські досі не повернувся.

— Може, він десь травмувався,— припустив Ілан, по­дивившись на Філозу.— Як він почувався, коли ти його залишив?