Франк Тільє - Пазл

— Відкриття?

— Ті, що ховаються у світлі.

— У світлі? Що ти маєш на увазі? — Ілан почув рівномірний стук об перегородку. Бум, бум, бум. Напевно, Гайгекс тихо бився лобом.

— Щось сталося? — запитав Ілан.

Удари раптом припинились. Після чого голос Гайгекса продовжив:

— Цієї розмови ніколи не було, гаразд?

— Відповідай: що за розмови про світло?

— Не довіряйте нікому. Особливо їй.

— Кому «їй»? Хлої?

— Вона гарно прикидається…

Ілан думав так швидко, як тільки міг.

Гайгекс був тут, просто поряд. Це була нагода спробувати копнути глибше. Тож він почав:

— Я знаю, що це ти спалив усі фотографії з кабінету арт-терапії. Я знаю, що ти так чи інакше пов’язаний із цією лікарнею. Ти вже бував тут — як пацієнт? Імена Люка Шардон та С. Ж. Лоррен тобі про щось говорять? Остання страждала від роздвоєння особистості…

Ілан чекав відповідей на свої питання, але їх не було. Він опустив очі і побачив, що ступні зникли. Він відчинив двері і побачив, як Гайгекс біжить, геть голий. Він звернув у коридор, і через кілька секунд Ілан почув, як грюкнули його двері.

У сусідній кабінці досі текла вода. Ілан закрутив крани і повернувся до своєї кабінки, щоб одягтися, приголомшений словами Гайгекса. Змова проти нього… Наркотики в їжі… Чоловік у квадратних окулярах перегинав палицю, у нього чергувались фази просвітління і фази марення.

Одягнувшись у чистий костюм пацієнта — цивільний одяг був досі вологий, він вийшов у коридор. На годиннику майже 22:30, двері всіх кімнат зачинені. Із кімнати Фей було чутно стогін — схоже, вони з Ябловські кохалися. Ілан підійшов до кімнати Гайгекса і тихо постукав, рішуче налаштований прояснити деякі моменти їхньої розмови. Він знову почув ритмічні удари головою об щось тверде. Тоді він повернув ручку, але двері були замкнені.

— Чорт забирай, відчини,— пробурмотів він.— Що з тобою не так?

— Іди до біса!

І більше нічого. Ілан зрозумів, що Гайгекс марить, що інший він — той, що хамив і «тикав»,— мабуть, вийшов на поверхню і знову змушував його мовчати. Хоч би що він зробив чи сказав, Ілан знав, що їхнього діалогу в душі ніколи не існувало.

Він дістав ключ, відчинив свої двері, увімкнув світло і замкнувся на два оберти.

Під його двері був просунутий відірваний шматочок плану лікарні. Заінтригований, Ілан підняв його і перевернув зворотнім боком. Посередині папірця був неакуратний малюнок веселки, зроблений нашвидкуруч простим олівцем. А прямо під ним були з точністю переписані числа з батькової мапи: 440, 425, 485, 735. Вони були розташовані в такій же послідовності.

Ілан поклав аркуш поруч з оригіналом на ліжко. Зважаючи на те, що сталося у душовій, він знав лише одну людину, яка могла намалювати цей ескіз: загадковий Гайгекс. Цей дивний чоловік тримав у руках оригінал мапи лише секунд десять, але, можливо, розгадав частину загадки.

Який зв’язок може бути між веселкою та числами? Поки Ілан розмірковував і шукав зв’язок, йому раптом пригадалась одна фраза, сказана Гайгексом у душі: «Відкриття ховаються у світлі» .

Світло.

— Це ж неможливо…— тихо пробурмотів він.

Його вмить охопило хвилювання. Він схопив ручку і записав, наче боявся забути: «Довжина хвиль!».

Його батько був дослідником і, цілком логічно, побудував свою загадку на тому, що любив понад усе: на науці. Як Ілан не подумав про це раніше? Він дуже чітко пригадав уроки фізики. Видиме світло складається із сукупності довжин хвиль, які здатне розрізнити людське око, від 380 до 740 мільярдних метра. Проходячи крізь призму, утворену, наприклад, краплями води, це світло виходить у формі кольорових смужок, кожна смужка відповідає точній довжині хвилі: знаменита веселка.

Наприклад, із суто фізичної точки зору, червоний колір відповідає діапазону довжини хвиль від 620 до 740 мільярдних метра, або нанометрів.

Ілан розглядав числа внизу мапи. Одне з чисел належало до цього діапазону: 735 нанометрів. Темний відтінок червоного — це ж вишневий промінь веселки!

Дивні числа справді ховають у собі кольори.

Може, в Ілана і були провали в пам’яті, але уроки на тему світла та довжину хвиль, що відповідає кольорам веселки, він пам’ятав досконало.

Він уважно занотував кольори цієї дивної веселки, намальованої батьком: два темні відтінки синього, близькі до фіо­летового, які ще залишалось визначити (один з них, можливо, індиго), відтінок блакитного і вишневий. Ілан знав, що фіолетовий колір відповідає довжині хвилі 380–440 нано­метрів, синій колір — 440–480 нанометрів, блакитний — 480–500 нанометрів.