Франк Тільє - Пазл

І на додачу до всього, ключ від машини стирчав у запалюванні, зламаний аж під корінь. Він застогнав уголос, зробив декілька безуспішних спроб витягти цей шматок металу із запалювання, що виявилось неможливим без плоскогубців. Ілан зрозумів, що йому ніколи не вдасться завестись і виїхати за територію. Вбивця зробив усе, щоб затримати їх у цьому кошмарі.

Ілан провів поглядом по аркушах, що були розкидані всюди. Їх вийняли з конвертів, прочитали, після чого порвали або пом’яли. Він одразу зрозумів, що це інформація про них, учасників гри. Фотографії, адреси, особисті якості, вади, те, як вони опинилися в грі. Коли вихори паперу і снігу змішалися, Ілан устиг побачити ім’я Мокі, перш ніж аркуші віднесло поривом вітру. Він нахилився, щоб зібрати решту, і там, на підлозі, поруч з педалями, з боку водія, він знайшов малюнок, який знав напам’ять: закодовану батькову мапу.

Він зняв зубами рукавичку і взяв її тремтячою рукою. Це була вона, кольоровий оригінал, саме той, який було вкрадено.

Тоді йому все стало зрозуміло. Отже, Гадес — крадій. Цей клятий брехун намагався розгадати таємницю мапи і, без сумніву, був заодно з тими, хто його катував. «Параноя» була лише масштабним маскарадом для того, аби отримати доступ до таємниць його батька.

Таємниць, захованих усередині нього, тепер Ілан це знав.

Але було дещо, чого молодий чоловік не розумів: усе вказувало на те, що убивці з викруткою вдалося втекти з цієї машини, що він переховується в лікарні, що він убив Мокі і, цілком можливо, Лепренса. Але де двоє копів, які його супроводжували? Мертві й поховані під снігом десь у цих горах? Чому Гадес не підняв тривогу? А якщо його теж вбито? Але в такому разі хто накачав його наркотиками у стоматологічному кабінеті і намагався витягти з нього спогади?

Міркуючи над цими запитаннями, Ілан акуратно склав мапу і поклав її до кишені куртки.

Раптом він почув запах горілого. Пекучий, наче перець. Одна смужка тканини відпала і від неї загорілись папери на його сидінні. Ілан спробував загасити їх — марно. Вогонь лютував, підживлений киснем, підбурений вітром, уже пожирав конверти та інші папери. Ілан кинувся до пасажирського сидіння і відімкнув дверцята, коли величезний чорно-коричневий пес, гавкаючи, налетів іклами на скло. Ілан заверещав і відскочив назад. Охоплений панікою, він забився під сидіння, вдарившись головою, волаючи мов божевільний. Він опинився загнаним в кут у глибині мінівена, там, де три дні тому сидів із Хлоєю. Його нігті впились у шкіряне сидіння.

Разом з вітром всередину увірвався чорний дим, палаючі метелики танцювали і крутилися вихором. Тепер Ілан закляк і не реагував. Жоден м’яз його не слухався. Очі бігали від одного вікна до іншого.

Пес десь там, і він з’явиться знову.

Язики полум’я лютували, шлейф диму заповнював легені, аж паморочилось у голові. Він захлинався власним харкотинням, схопившись долонями за горло і закотивши очі. І щоразу, коли він намагався перевести подих, то вдихав лише вуглекислий газ.

Якщо він залишиться тут, то помре або від асфіксії, або від отруєння димом. У голові паморочилось.

Зробивши останнє зусилля, він нахилився до задніх лівих дверцят і обережно відчинив їх. Він викотився і рухнув у сніг. Цієї миті він зрозумів, що зараз помре, розірваний псом.

Він не знав, скільки часу минуло до того, як якась сила відірвала його від землі і відважила сильного ляпаса.

— Дедіссе, ти мене чуєш? Що ти в біса наробив?

— Йому погано. Давай занесемо його всередину, поки він не замерз повністю.

У коматозному стані Ілан упізнав ці два голоси. Це були Хлоя та Ябловські.

Ілан почувався заколисаним, наче дрімав на палубі ко­рабля. Від холоду німіли кінцівки та обличчя. Коли він розплющив очі, його тіло лежало на уламках розбитого вікна, з якого він виліз пів години тому. Філоза затягував його до кімнати, освітленої полум’ям від дерева та тканини, що палали на підлозі. Позаду пихтіли Хлоя з Ябловські, з білими від снігу бровами та почервонілими щоками.

— Ти важкий, як чавунна сковорідка, Дедіссе,— промовив високий брюнет, переводячи подих.

Залізши всередину, він простягнув смолоскип Фей, щоб звільнити руку. Філоза зняв з Ілана куртку, рукавички, ­тол­стовку і допоміг йому сісти під стінкою. Врятований поступово повертався до тями. Він хекав на руки, тремтячи всім тілом, і підносив їх до імпровізованого багаття. З носа капало.