Харлан Кобен - Додому

Брук прикрила очі правою рукою.

— Майроне!

Він озирнувся й побачив кав’ярню «Коста» через дорогу.

— Я зачекаю тут. Напиши повідомлення, якщо буду потрібен.

Чік і Брук зайшли в лікарню. Майрон перетнув вулицю і повернув праворуч до кав’ярні «Коста». «Коста» — це мережева кав’ярня, яка більше, ніж будь-що інше, нагадувала саме мережеву кав’ярню. Змініть темно-червоне оформлення на зелене, і ви опинитеся в «Старбаксі». Майрон був упевнений, що палкі захисники обох компаній були б ображені цим спостереженням, але Майрон вирішив, що й далі спатиме спокійно.

Він замовив у бариста каву, а потім, уторопавши, що йому бурчить у животі від голоду, переглянув список страв. На цьому поприщі — розмаїття страв — «Коста» мала перевагу перед своїм американським конкурентом. Він замовив британську гріночку з шинкою та сиром. Гріночку. «Гріночка» — таке милозвучне слово. Майрон раніше його не помічав, але зробив висновок, як виявилося, правильний, що «гріночка» — це підсмажений сандвіч.

Дехто благоговійно тремтить перед силою дедукції Майрона Болітара.

Надійшло повідомлення від Брук: «Не дозволяють нам його побачити. Сказали зачекати».

Майрон відповів: «Хочеш, щоб я підійшов?»

Брук: «Іще ні. Триматиму тебе в курсі».

Майрон сидів за столом і їв гріночку. Непогано. Він упорався з нею занадто швидко й міркував, чи не замовити ще одну. Коли він востаннє їв? Він відкинувся на стільці, випив каву та прочитав статті, збережені у смартфоні. Час минав. У цьому місці було надто спокійно. Майрон глянув на напружені обличчя людей навколо. Можливо, це плід його уяви, але він майже відчував горе, яке зависло в повітрі. Звісно, він був через дорогу від лікарні, можливо, саме тому й бачив страждання чи занепокоєння, обличчя людей, які чекали на новини, боялися новин, прийшли сюди, намагаючись утекти в затишну одноманітність і нормальність мережевої кав’ярні.

Його телефон завібрував. Іще одне повідомлення, цього разу від Терези: «Запросили на співбесіду в Джексон-Гоул. На посаду ведучої в прайм-тайм».

Це чудові новини. Майрон відписав: «Овва, це прекрасно».

Тереза: «Вирушаю завтра на ранчо власника його приватним літаком».

Майрон: «Чудово. Щасливий за тебе».

Тереза: «Я ще не отримала роботу».

Майрон: «Ти пройдеш співбесіду».

Тереза: «Він може трохи розпускати руки».

Майрон: «А я можу його вбити».

Тереза: «Я кохаю тебе, ти знаєш».

Майрон: «Я тебе теж. Але я не жартую, що вб’ю його, якщо він розпускатиме руки».

Тереза: «Ти завжди знаєш, що сказати».

Усмішка не сходила з лиця Майрона. Він саме збирався відписати, коли щось привернуло його увагу.

Чи хтось.

Ненсі Мур, мати Патріка, щойно зайшла до кав’ярні. Він швидко написав «Мушу бігти» і натиснув кнопку «Надіслати».

Якщо Брук Болдвін була сильною й рішучою, то Ненсі Мур здавалася зіщуленою та спустошеною. Її біляве волосся було незграбно зібране у хвостик, де-не-де пробивалася сивина. Вона була вдягнута в лантухувату трикотажну сорочку з написом «London» спереду, де літера L була складена зі старої телефонної будки та двоповерхового автобуса. Напевно, вона збиралася нашвидкуруч і купила її в якомусь магазині для туристів, коли приїхала.

Ненсі Мур щось тихо сказала баристі, який приклав долоню до вуха, показуючи, що не почув. Вона повторила своє замовлення, а тоді почала копирсатися в сумочці, шукаючи грошей.

— Місіс Мур, — промовив Майрон, підвівшись.

Його голос її злякав. Монети випали з руки на підлогу. Майрон нахилився, щоб їх зібрати. Ненсі хотіла зробити те саме, але це мало такий вигляд, ніби спроба далася їй надто важко. Майрон зіп’явся на ноги і висипав монети їй у руку.

— Дякую.

Ненсі Мур витріщилася на нього на мить. На обличчі з’явився дивний вираз. Упізнала? Здивувалася? І те, й те?

— Ви Майрон Болітар, — сказала вона.

— Так.

— Ми зустрічалися раніше, еге ж?

— Раз, — відповів Майрон.

— У…, — вона зупинилася. Це було в будинку Болдвінів, на місці жахливої події, може, за місяць після викрадення. Уїна та Майрона покликали занадто пізно. — Ви друг Уїна.

— Так.

— І ви… ви той, хто… — вона кліпнула й опустила очі. — Як навіть почати дякувати вам за порятунок мого хлопчика?

Майрон пропустив це повз вуха.

— Як Патрік?

— Фізично все буде гаразд.

Підійшов бариста з двома разовими паперянками з кавою й поставив їх перед нею.

— Ви врятували його життя, — сказала жінка, в її голосі чулося благоговіння. — Ви врятували життя мого сина.