Харлан Кобен - Додому

— Приведіть їх, — сказав Майрон.

— Дереку! — осміхнувся в камеру Гладкий Ґанді.

— Я тут, — відповів один із хлопців.

— Є якісь рухи на камерах спостереження? — запитав Гладкий Ґанді.

— Жодних.

Гладкий Ґанді помахав пальцем.

— Кавалерія не в дорозі, щоб урятувати вас, містере Болітар?

Ой-ой!

— Урятувати від чого?

— Ви вбили трьох моїх хлопців.

Атмосфера в кімнаті змінилася, й не в кращий бік. Усі почали повільно рухатися.

— Я до цього не причетний.

— Прошу вас, містере Болітар. Брехня вам не личить.

Перший-у-Штанях витягнув величезного ножа. Це саме зробив Другий-у-Штанях.

— Розумієте, яка в мене безвихідь, містере Болітар? Одна справа, якби ви та ваші партнери звернулися до мене шанобливо.

Третій чоловік підвівся з-за комп’ютера. У нього також був ніж.

Майрон спробував усе обдумати. Вихопити ніж у Першого-у-Штанях, тоді накинутися на хлопця праворуч…

— Ви могли прийти до нас. Як ділові люди. Могли б попросити про чесний обмін. Домовленість. Ми спрацювалися б…

Ні, це не спрацювало б. Завелика відстань між ними. І двері замкнено…

— Але ви не зробили цього, містере Болітар. Натомість ви зарізали трьох моїх людей.

Дерек витягнув ніж. Джиммі теж.

Худорлявий хлопець витягнув мачете.

Шестеро чоловіків, усі озброєні, в маленькій кімнаті.

— Як я можу просто дозволити вам піти після того? Який би це мало вигляд? Як би мої хлопці довіряли мені піклуватися про них?

Може нахилитись, а тоді завдати заднього удару… але ні. Треба спершу дістати мачете. Але він далі. Їх забагато, занадто тісне приміщення.

— Я залишився б у кімнаті подивитися на результат, але в цьому костюмі? Він новий і доволі милий.

Не було жодного шансу. Вони наближалися.

— Ближче до діла! — крикнув Майрон.

Усі на мить заклякли. Майрон впав на підлогу та згрупувався.

Саме тоді вибухнула стіна.

Звук був оглушливим. Стіна подалася, ніби Неймовірний Халк увірвався з вулиці. Інших це захопило зненацька, Майрон же був готовий. Він знав, що Уїн щось придумає. Він вирішив, що Уїн знайде спосіб обійти камери. Він не відшукав. Він казав, що оглянув місце минулого вечора та віднайшов зовнішню стіну цієї кімнати. Ймовірно, він прикріпив на неї потужний пристрій прослуховування, щоб знати, коли почати діяти.

Він використав щось на кшталт динаміту чи гранатомет?

Майрон не знав.

Шок і благоговіння, крихітко. Це козир Уїна.

Хлопці в кімнаті не знали, що це вдарило. Але довідаються.

Майрон рухався швидко. З позиції на підлозі він витягнув ногу і збив одного хлопця на землю. Це був Другий-у- Штанях. Майрон схопив чоловіка за руку, в якій той тримав ніж. Другий-у-Штанях тікав через звичайний інстинкт виживання, вчепившись у ніж. Усе гаразд. Майрон на це й розраховував. Він не мав наміру вибивати ніж. Натомість, тримаючи зап’ястя чоловіка, він смикнув його руку догори.

Лезо, яке той досі стискав у руці, ввійшло в шию Другого-у-Штанях.

Бризнула кров, і рука впала. Майрон висмикнув ніж із вологим, усмоктувальним звуком. А далі було пекло. Через пил з обваленої стелі було складно щось побачити. Майрон чув кашель та крики. Рух, напевно, привернув увагу охоронця у коридорі.

Коли він відчинив двері, Майрон налетів на нього. Він вдарив його просто в ніс, виштовхнувши назад у коридор. Майрон усе ще його не відпускав. Він не хотів убивати ще когось без потреби. Ударив знову. Хлопець відхилився до стіни. Майрон схопив його за горло і приклав кінчик закривавленого ножа до його ока.

— Будь ласка!

— Як мені дістатися підвалу?

— Двері ліворуч. Код 8787.

Майрон затопив його в живіт — той аж сповз на підлогу — і відтак побіг. Він знайшов двері, набрав код і відчинив їх.

Перше, що він відчув, був сморід, який ледь не збивав з ніг.

Є кілька речей, які викликають дежавю, наприклад, сильні запахи. Щось подібне було й тут. Майрон згадав про часи, коли грав у баскетбол, згадав сморід у роздягальнях після гри, візочки, наповнені шкарпетками й футболками, просякнутими потом, та мускулистих уболівальників підлітків. Запах був жахливий, але після гри чи тренування, коли було щось таке саме чисте, як і хлопці до гри у баскетбол, була якась прихована сентиментальність, яка робила той запах, якщо не приємним, то принаймні терпимим.

Це був не той випадок.

Тут був брудний, нудотний, огидний запах.

Коли Майрон глянув униз із висоти сходів, він не міг повірити власним очам.

Двадцять або, може, тридцять підлітків бігали, як щури, коли на них світять ліхтарем.