Наталія Кушнєрова - Прірва для Езопа

Свого часу Віра навчила мене любити статистику. Та царина математики допомагає нам перетворити хаос різнорідної інформації на вервечку закономірностей. Себто, ви годуєте математичну машину статистичними даними і отримуєте на виході відповіді на усі питання, навіть на такі, що попервах сформулювати не здужаєте.

У в'язниці мені до рук потрапляли час від часу статистичні звіти стосовно успіхів пенітенціарної машини у царині викриття злочинів і перевиховання злочинців (таким чином мій мучитель-наглядач думав мене подратувати, не підозрюючи, що за втіху він мені дарував), і це мене трохи відволікало від чорних думок, а особливо, як я не міг сконцентруватись на своєму романі, бо когось із приречених тягли до страти (нехай що там каже Аліна про демократичні засади цієї країни, але ж я сам чув передсмертні крики), або як мій наглядач фліртував із прибиральницею перед моєю камерою і сморід його вовняних кальсонів терзав мене чи не більше за крики нещасних. Тож, я займався обробкою кримінальної статистики.

Люди добрі, іще б кілька місяців отого слідства і я ущасливив вас універсальною моделлю злочину і його упередження Може, як я прийду трохи до тями і як Аліна не захоче видавати мій роман, я повернуся до тієї, загалом простої, адаптивної моделі.

Доки я облизував з вус вершки, а двійник Ламборджіньяка гопки скакав перед Аліною, зачарований запахом грошви, що випромінювали її черевики і сумочка, я пригадав одну із моїх невеличких розробок у царині в'язничної статистики, а саме стосовно психологічного портрету жінки-злочинця. І дивні речі довелось мені узнати, особливо, як порівняти те із образом злочинця чоловічої статі.

Бачите, ми, чоловіки-злочинці, страшенно примітивні і діємо за примітивною схемою. Напився — побився, намовили — украв, приревнував — убив.

Але жінки… Якщо середньостатистична жінка надумала злочин, то будьте певні, вона не зробить те у стані сп'яніння чи афекту. Вона перед тим усе продумає, гарно виспиться, надіне зручні черевики на низьких підборах. Злочини чиняться холодно, продумано, розумно. Три чверті з них — жорстоко, а що найбільше різнить прекрасну стать — то на сто відсотків корисливо. Себто, завжди на оці мається мета, як правило — вигода.

Коли урешті брат-близнюк паризького прибиральника полишив нас у спокої, я вже знав відповідь на перше «чому», котрих у мене набралось чималенько.

— Із Костантинопулосом мені якось розвиднілось у голові, і я згоден, що його злиденне життя коштувало трьох мільйонів…

— Ну-ну, не треба так усе спрощувати, — перебила мене Аліна. — Якщо хочеш знати, але це — страшенна таємниця, Віра виконувала доручення однієї дуже поважної установи однієї дуже могутньої країни, але урешті-решт…

— Але урешті-решт прибрала Костантинопулоса і прикарманила його грошики.

— Іще кави?

— Ні, дякую, я мушу тебе полишити на хвильку.

Я пішов до вбиральні, яка розміром перевищувала мою хатинку, а розкішшю змагалась із Лувром, аби потім непомітно вислизнути через віконце і чкурнути додому. Проходячи повз люстро над умивальником у стилі мадам Помпадур, я глянув, уперше за кілька місяців, на своє відображення, бо як я голився, то намагався не придивлятись у скалок люстерка до своєї відразної котячої пики із очима дауна. І, глянувши по той бік кришталевої поверхні, я побачив там Костантинопулоса. Він дивився на мене звідти, потойбічний і мордатий, і мій шлунок вивернуло навиворіт. Я віддав усі так дорого Аліною заплачені наїдки до мармурової мушлі умивальника.

А, хай йому грець, тому кухарю, що надумав годувати шановне панство слимаками, хоча надворі стоїть іще той місяць, якому романо-германскьми мовами бракує літери «р».

Я вже не мав сили не те що втікати, а навіть умитися. Я добувся до столика, де сиділа Аліна, і вона втерла мені вуса своїм духм'яним носовичком.

— Ну, катай далі із своїми питаннями.

І я поспитав про філіппінку. Мені було страшенним полегшенням почути, що то не я, у стані сексуального потьмарення, розтрощив каменюкою її чарівну голівку.

— Бо, зрозумій, любчику, Віроньці потребувався такий-сякий паспорт, нехай навіть філіппінський. А як вона побачила, що ви воркуєте на лавочці, а ти від кохання уже майже знепритомнів, то її опосіли некеровані ревнощі, котрі…

— …котрі не заважили їй керовано зсунути оте убивство на мене. А я ж так любив її…

— Кого, філіппінку чи Віру?

— Філіппінку. А тоді — Віру.

— А кого більше?