Наталія Кушнєрова - Прірва для Езопа

Усе-таки я мав щастя трохи ближче за хольцландців спізнати Віру і Аліну, аби зрозуміти, що вони затіяли якусь складну комбінацію, у результаті якої кілька слонів чи офіцерів складуть свої буйні голівоньки. Я тільки не міг собі уявити, що стану тим пішаком, котрий спровокує таку трагічну кінцівку партії, у результаті якої загинуть обидві королеви, Біла і Чорна, Північ і Південь, День і Ніч, Віра і Аліна.

Дзвони на башті сусідньої церкви калатають, наче провіщуючи кінець світу, і мені здається, що найбільший із тих трьох дзвонів хилитається у моєму черепі, від лівої скроні до правої, аж мені вуха сіпаються і щелепи розвалюються.

Ось зараз виженуть бідного котика-братика на арену і, перед тим як убити, напустять туди матадорів, пікадорів і гладіаторів, та ще й примусять прудко бігати тією ареною і мужньо оборонятися. Оця гра із жертвою іде у них від канібалів, котрі так само змушують приречену до обіду жертву стрибати із списом проти озброєного племені, імітуючи справедливу боротьбу. Той ритуал має подвійний сенс — притлумити напади нечистого сумління і розпалити апетит.

… бо те трапилося із моєї вини і лише тому, що я їх отак обох любив, моїх вродливих і розумних, чарівних і неперевершених в усьому королев, і то лише тому, що ті проклятущі нідерхольцландці варять оте своє розпроклятуще чорне пиво, що розв'язує язик навіть німому і діє наче галюциноген, повністю зміщуючи реальність, і з тобою, після третьої кружки, трапляється найстрашніше — ти починаєш говорити жахливі речі. Навіть не те, що думаєш, хоча і це уже само по собі жахливо, ні, ти починаєш патякати те, про що навіть думати боїшся, навіть як залишаєшся сам на сам, аби яка нечиста сила ОТЕ не підслухала і не реалізувала. Коли я говорю ОТЕ, я маю на увазі не переливи тяжких підсвідомих бажань і думок, що прориваються інколи до наших кошмарів, а їхню похідну. Якщо ви, звичайно, розумієте, що я маю на увазі.

Оту властивість нідерхольцландського пива добре знає місцеве населення, яке, аби не відмовлятися від того божественного трунку, з одного боку, і не вибовкувати таємниці своєї підсвідомості, з другого, винайшло протиотруту — спеціальні баранячі ковбаски, що, коли звикнути до їхнього запаху, навіть смакують, але, найголовніше, вони нейтралізують дію чорного пива.

Прибульці, що стікаються з усього світу на Свято Чорного Пива, ті ковбаски не їдять, бо вони, правду кажучи, і вигляд мають доволі неїстівний. Після третьої кружки, як уже доведено багатовіковою практикою, вони зачинають танцювати на столах і усіма мовами світу займатися тим, що Аліна називала «душевним стриптизом». На ранок опісля пиятки їм стає на душі легко і радісно, наче немовляті, котре довго мучилося животиком і що йому поставили клізмочку з ромашкою. Іще одна особливість того пива полягає в тому, що людина геть чисто не пам'ятає своїх оповідок. Вона відчуває, що їй добре, не розуміючи, чому.

Існує іще один нюанс, що про нього чужинці не здогадуються, а саме, що на свято стікаються з усього світу легіони детективів. Переодягнувшись у місцевий трахт, вони переходять від столика до столика, почісуючи собі пузо, себто вмикаючи і вимикаючи таким чином диктофончики, а самі п'ють колу, що за кольором дуже нагадує оте пиво.

І якби не було того пива і того свята, скажу я вам, влада б в усьому світі перейшла б до рук марсіян, мафіозі а чи комуністів.

Той факт, що я вижлуктив пива, і то не одну, не дві і навіть не три кружки, не заївши його ковбасками, я не можу виправдати нічим. Якщо завгодно, я спробую це хіба пояснити. Наприклад, різями у області печінки, що аж пищала, як я підносив до рота кусманчик отого делікатеса. Або моїм бажанням зробити собі душевний клістир і навіки позбутися кошмарів. Бачите, дійшло вже до того, що ночами мені являлися незнайомі, трагічно загиблі істоти, і то вже не поодинці чи парами, а цілими народами і цивілізаціями, звинувачуючи у всіх катаклізмах мене, а поруч уже не було ні Віри, ні Аліни, аби утерти мої соплі і сльози, припинити мої страждання, закутати мене у плед і прочитати про Вінні-Пуха.

Взагалі ж, я був просто хворий і потребував ґрунтовного лікування. І якщо цього ніхто не помічав, то лишень через те, що зовні я став тим, колишнім, себто, недоглянутим, погано вдягнутим, смердючим і мовчазним, але, зрештою, сумирним і усім знайомим Деппі.

… аби Лоренц не подарував мені свій трахт і не дав трохи грошей, як він сказав, за роботу, тобто за те, що я приглядав за хатою та скотиною і супроводжував його на полювання, а, говорячи відверто, за те, що я перебрав на себе ролю його трагічно загиблого пса, котрому шекспірівська коханка діда Панаса цієї зими відрізала спочатку яйця, а тоді голову, а може навпаки, я не берусь стверджувати напевне, у якій послідовності, бо як Лоренц про те розказував своєю говіркою, котру я і без того погано розумів, то іще й схлипував, і я ніяк не міг взяти до тями, чи вона мертвому собаці яйця відтяла, чи кастрованому — голову. І то лише на тій підставі, що він одного ранку загавкав на три хвилини раніше відведеного йому законом часу.