Наталія Кушнєрова - Прірва для Езопа

Роздвоєння особистості спричинене його соціалізацією у… жіночому світі. Справді, ким приємніше бути поруч двох чарівних жінок (як у « Езопі») — чоловіком чи котом? Бо тут — як на мінному полі: «Чарівна жінка, що вранці переймається найменшими порухами складної і погано прогнозованої чоловічої душі, безпомилково поставить діагноз. Але зловживання увагою чарівної жінки може скінчитися тим, що одного разу вона понервовано піднесе вам келишок з отрутою, бо жіноча душа прогнозується значно гірше».

Колись Лоуренс, досліджуючи опозицію чоловік-жінка, стверджував: «Коріння здорового глузду — в яйцях». Але вже Кафка піддав це сумніву, занотувавши у щоденнику: «Злягання як кара за щастя бути разом». Сьогодні вже Еко пробує збагнути інь-янь: «Может быть, более всеохватна страсть повелевать, чем совокупляться». А що ж Кушнєрова? «Холодний і глузливий, її чудний жіночий розум стояв збоку» (Д. Г. Лоуренс).

Виокремити у фантасмагорії (чи то гоголівській, чи кафкіанській, а чи булгаківській) якусь ключову тезу можна хіба приблизно. У Кушнєрової, здається, вона у фразі «коли Бог хоче нас покарати, він виконує наші бажання». Тут знову пригадується автор «Коханця леді Чатерлей»: «Як сумно, що чоловіки спочатку роблять проститутками жінок, потім жінки роблять проститутками чоловіків». Сумно — це м'яко сказано, бо в «Езопі» є й таке: «Сам винуватець торжества на шашлики не з'явився. Вірніше, як казали пізніше… він був на тому святі присутнім у вигляді добре приправлених шашликів».

Словом, не «Езоп», а «Шекспір, туди його трясця матері!»

…і оте могло трапитися хіба у п'ятницю, тринадцятого, коли повний місяць стрічається на небосхилі з Юпітером і Сатурном, себто раз на дві тисячі років, і то хіба мені, що згоряв у перехресному вогні дванадцяти присяжних засідателів і тринадцятого, мого адвоката, останнього покидька, котрий найбільш за всіх жадав моєї смерті,

…і прокурор, єдиний із них, хто не відчував до мене ненависті, бо страждав на манію величності, а, вірніше, насолоджувався нею, витаючи над ницим людством Сьомим ангелом Страшного суду, уже підморгнув лівим, блакитним, оком гарненькій секретарці, аби вона внесла до зали чашу, де він, Прокуратор, ополоснув би перед підобідком руки, бо моя справа була все одно що вирішена,

…і я вже відчував, як шкварчать мої вуса на шаленому вогні багаття, як затягується мотузок на моїй тонкій шиї, як звиваюся я у смертельному жаху, затиснутий до колодок гільйотини, а мої вирячені очі блискавично стинаються донизу, відстежуючи смертельну траєкторію гарно наточеного леза, і вже котиться ешафотом моя нещасна голівонька, фіксуючи в останньому відблиску життя судороги вмираючого закривавленого тіла,

…і я вже уявляв радість ката, котрий на світанку, із втішним почуттям добре зробленої роботи, помивши перед тим руки, повертається додому, наперед тішачись на вранішній коїтус із розімлілою і пухкою дружиною, а затим — на чашечку кави, вдячно нею звареною, обмірковуючи дорогою, як він розказує їй усілякі цікаві подробиці свого, так би мовити, робочого дня, аби не пропустити при цьому найдрібнішої деталі, а саме, як був зодягнутий приречений до страти, що він замовив собі на сніданок, як він поводився у останні секунди життя, чи не було яких смішних випадків, як ото, чи не виблював він від страху шинку, чи не наклав малодушно у штани, що трапляється почасти бідолахам, котрі не здатні подивитися мужньо у вічі розплаті за скоєні злочини. Коротко кажучи, усі ті милі зарисовки, що їх так полюбляють почути за свіжими булочками і кавою жінки, знудьговані за відсутності чоловіка на службі.