Неля Шейко-Медведєва - Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки

«Видко, знала, що готується злочин, раз утекла напередодні»,… — вирішила Вікторія, бо й на мить не повірила, що непоказну, мовчкувату Галину справді зманив якийсь москвич, та ще й гарний.

А відтак не стала допитуватися в склеротичної селючки, як його кличуть, де він замешкує. Що вона знає?

Поїхала до Артема. Той, виявляється, також загудів з Києва кілька днів перед тим. Батько сказав, що на заробітки… Шоферувати за гарні гроші в геологічній партії. Десь біля Архангельська.

«Еге ж! — гірко підсміхнулася Вікторія. — Артем — столичний хлопець, боксер, гонщик, плейбой з Бесарабки, власною волею подався за довгим рублем в російську глухомань? Йому і тут платили, як міністрові, а то й більше. Господи, що коїться? Люди, яким Сашко найдужче довіряв, не захистили його, а то й продали і сховалися від правосуддя в сусідній державі… А компаньйони хіба що під тортурами зізнаються, що вони зробили з Сашком. Отже, хочеш не хочеш, а доведеться «стимулювати» підполковника».

Наступного ранку вона знову заявилася у відділок, але вже не пусторуч, а з жирним «баранцем» у конверті й заявою, у якій звинувачувала «аферистів» в пограбуванні й вбивстві чоловіка. Начальник від «баранця» не відмовився, викликав до себе слідчого — капітана Вадима Карпа, і доручив йому належним чином відреагувати на заяву. Той поїхав в офіс фірми, зустрівся там з підозрюваними, а також з бухгалтером і нотаріусом, переглянув документи, перебалакав з матір’ю Галини і батьком Артема, і потому запевнив Вікторію, що він не має жодних підстав для відкриття кримінальної справи, позаяк оборудка була чистою, абсолютно законною, і всі підозрювані мають алібі. Ще й заявив:

— Схоже, пані, ваш чоловік справді вирішив… теє… перемінити обстановку.

— Це виключається! — відрубала жінка і наступного дня порадувала служивого хабарцем. Той дочасно відкрив справу про зникнення гр. Олександра Решетняка і вже за тиждень відзвітував їй, що гр. Решетняк не полишав України ні літаком, ні поїздом. А «Мазда» знайшлася! Гр. Решетняк збув її у переддень зникнення за півціни (в присутності трьох свідків) Сергію Пилипцеві — виконробові підпенсійного віку. Це по-перше. А по-друге, не купував квитка ні на поїзд, ні на літак, отже, благополучно прогулює свої грошики на теренах Вітчизни — в Криму чи Карпатах. Опісля Карп тричі водив Вікторію в морг, поглянути на знайдені в місті та його околицях неопізнані чоловічі трупи — і край. Щез без сліду веселий, добрий, працьовитий чоловік з купою грошей, зоставивши по собі дві версії. Перша — втік від дружини з якоюсь дівулею. Друга: його вбили, але не компаньйони, бо на час зникнення всі мали тверде алібі (гуділи разом до ранку у боулінг-клубі), а скажімо, водій, який переховується на території іншої держави, а відтак, є майже недосяжним, або ж приятель Галини, якому вона (випадково чи навмисно) розповіла про гроші в коричневій валізі…

Вікторія відмела обидві версії як безглузді і запропонувала слідчому свою: «аферисти» відняли в Сашка гроші й залякавши його (вб’ємо дружину), змусили залишити Київ і не признаватися до неї.

— На чому ґрунтуються ваші здогади? — не без роздратування запитав слідчий.

— Я відчуваю, що він живий! Відчуваю, що він тужить за мною і… неодмінно повернеться, щоб поквитатися з ними, — відказала Вікторія і перестала навідуватися до Карпа. І навіть телефонувати, бо його безпорадні версії, поблажлива інтонація і погано замасковане роздратування свідчили, на її думку, про те, що він щось знає, але не хоче відкривати їй, бо аферисти перекупили його — дали йому більше, ніж вона, а відтак, він і пальцем не зворухне, щоб виручити Сашка. Але йому не вдасться здати справу в архів, бо Сашко неодмінно повернеться в Київ не сьогодні, так завтра. Щоб публічно викрити своїх підлих компаньйонів? Ні! Щоб потай розібратися з кожним зокрема і повернути собі втрачене: витурити їх з міста, а то й найняти кілерів, щоб ті поквиталися з ними за зраду і сльози коханої дружини.

Завдяки цій версії вона не впала в розпач, не приклалася до чарки й майже не постаріла. Керована своїм передчуттям, вона гідно й відносно спокійно очікувала повернення чоловіка, яке мало ознаменуватися халепами для аферистів: банкрутствами, аваріями, а то й самогубством котрогось з них, найпідлішого, найвинуватішого… Але рік проминув без знамен, і лише три дні тому, уві сні, Сашко пообіцяв їй, що повернеться. Нині! Бо день народження — це саме той день, коли мандрівники мають повертатися в свій дім, до рідних людей. Нині, або ніколи!