Тесс Герритсен - Асистент

— Слухайте, я у сім років впала з гімнастичного снаряду. Налетіла головою на брус. Але я людей не ріжу.

— Однак ви полюєте на людей. Так само, як він. Ви професійний людолов.

Від гніву обличчя Ріццолі побуряковіло.

— Як ви смієте мене з ним порівнювати?

— Я вас не порівнюю, детективе. Але подумайте, що ви зараз відчуваєте. Мабуть, хочете дати мені ляпаса, правда? І що вас зупиняє? Що не дає цього зробити? Мораль? Виховання? Чи холодна логіка, яка говорить вам, що неодмінно будуть наслідки? Розуміння, що вам тоді не уникнути арешту? Усі ці міркування разом не дають вам напасти на мене. І весь цей аналіз здійснюється у ваших лобних долях. Завдяки цілісності цих нейронів вам удається контролювати свої деструктивні імпульси. — Доктор О’Доннел помовчала. — У більшості випадків, — додала вона, із розумінням поглянувши на Ріццолі.

Останні слова, ніби влучно кинутий спис, потрапили в слабке місце Ріццолі. Лише рік тому, під час розслідування справи Хірурга, Ріццолі припустилася страшної помилки, яка до кінця життя пектиме її соромом. У запалі гонитви вона вбила неозброєну людину… Тепер вона дивилася на доктора О’Доннел і бачила в її очах радісний блиск.

Мовчання порушив Дін:

— Ви сказали, що Гойт ініціював листування. Що він хотів отримати? Увагу? Співчуття?

— А як щодо простого людського розуміння?

— Він у вас його просив?

— Воррен відчайдушно шукає відповідей. Він не знає, що змушує його убивати. Лише знає, що він не такий, як усі. Він лише хоче знати чому.

— Він сам вам це сказав?

О’Доннел підійшла до столу і дістала теку.

— Тут усі його листи. І відеозапис нашої розмови.

— Ви їздили в Суза-Барановскі?

— Так.

— Чия це була ідея?

О’Доннел не відразу відповіла.

— Ми обоє подумали, що нам варто зустрітися.

— Але хто першим заговорив про це?

На запитання Діна відповіла Ріццолі:

— Він. Хіба не так? Гойт просив цієї зустрічі.

— Можливо. Але ми обоє хотіли цього.

— Ви навіть уявлення не маєте, для чого насправді він запросив вас, — сказала Ріццолі. — Правда ж?

— Ми мали зустрітися. Я не можу оцінити стан пацієнта, не побачивши його на власні очі.

— А як ви гадаєте, про що він думав, коли ви сиділи там?

— Може, ви мені скажете? — зверхньо запитала О’Доннел.

— Звісно. Я точно знаю, що відбувається в голові Хірурга. — Ріццолі віднайшла здатність говорити, і тепер слова падали холодно і безжально. — Він запросив вас, бо хотів придивитися. Так він чинить із жінками. Усміхається нам, приязно говорить з нами. У його характеристиці зі школи це все є, правда? «Ввічливий юнак», — говорили вчителі. Готова закластися, що він був із вами ввічливим під час зустрічі.

— Так, він був…

— Звичайним хлопцем, відкритим до співпраці.

— Детективе, я не така наївна, щоб думати, ніби він нормальний. Але він справді був готовий до співпраці. І він справді непокоївся через свої дії. Хотів зрозуміти причини свої поведінки.

— І ви йому сказали, що все тому, що він тріснувся головою.

— Я сказала, що травма голови була одним із факторів.

— Мабуть, він був радий отримати виправдання своїм учинкам.

— Я чесно висловила свою думку.

— А знаєте, що ще його порадувало?

— Що?

— Те, що він був із вами в одній кімнаті. Ви ж сиділи в одній кімнаті, правда?

— Ми були в кімнаті для допитів. Під постійним відеонаглядом.

— Але між вами не було вікна. Ані скла, ані плексигласу.

— Він ніколи не погрожував мені.

— Він міг нахилитися вперед, роздивитися ваше волосся, понюхати вашу шкіру. Йому дуже подобається нюхати жінок. Це його заводить. А найбільше вставляє запах страху. Собаки відчувають людський страх за запахом, ви про це знали? Коли ми боїмося, виділяються гормони, які тварини здатні розпізнати. І Воррен Гойт може їх відчувати, як будь-яка істота, що вийшла на полювання. Це живить його фантазії. І я можу собі уявити, про що він фантазував, сидячи в тій кімнаті з вами. Я вже бачила, куди заводять такі фантазії.

О’Доннел спробувала розсміятися, але не змогла.

— Якщо ви намагаєтеся мене залякати…

— У вас довга шия, докторе. Хтось назвав би її лебединою. Він мав її помітити. Хіба ви не ловили його на тому, що він витріщається на вашу шию?

— О, годі !

— Може, ви бачили, що він доволі часто потупляє очі? Мабуть, ви подумали, що він витріщається на ваші груди, як інші чоловіки. Але Воррен не такий, ні. Його не цікавлять груди. Він полюбляє горлянки. Для нього жіноча шия — десерт. Він просто не може дочекатися, коли проведе по ній лезом. Після того як покінчить з іншою частиною жіночого тіла.