Стивен Кинг - Інститут

«Мою бабусю звати Ребекка», — подумав Люк.

— Ребекка, — сказала Каліша і, побачивши здивований вираз Люка, нестримно загиготіла. Від цього вона знову стала схожа на дитину, якою і була донедавна.

— Бери собі білих пацанів, — сказав Нікі. — Я завжди граю чорними.

— Нік — це наш почесний беззаконник, — вставив Джордж.

— І ці відмітини — тому доказ, — додала Каліша. — Користі з того мало, та Нік, здається, не може собі зарадити. У кімнаті в нього безлад — ще одна форма дитячого бунтарства, від чого в Морін тільки роботи більшає.

Нікі глянув на чорношкіру дівчину; усмішки на його обличчі не було.

— Якби Морін була святою, як воно тобі здається, то вона б уже нас звідси витягла. Чи повідомила б у найближчий поліцейський відділок.

Каліша похитала головою:

— Не плекай ілюзій. Якщо тут працюєш, то навряд чи можеш від усього цього відгородитися. Хороший ти чи поганий.

— Пакосний чи приязний, — із серйозним виглядом додав Джордж.

— Окрім того, найближчий поліцейський відділок, певно, становить купку Деп’юті Доуґів і Гірамів Гоугендлів [44] Deputy Dawg — персонаж однойменного мультсеріалу 1962 року, дурненький і добродушний помічник шерифа; Гірам Гоугендл — імовірно, прізвисько білих неосвічених мешканців сільської глушини в США. та розташований за багато миль звідси, — сказала Айріс. — І оскільки ти, Ніку, перебрав на себе повноваження генерального просвітника, то чому б тобі не ввести цього малого в курс справи? Дідько, хіба ти сам не пам’я­таєш, як воно — прокинутися тут, у кімнаті, що так схожа на твою власну?

Нік трохи відсунувся від столу і схрестив на грудях руки. Люк випадково помітив, як на нього дивиться Каліша, і подумав, що якщо вона колись і цілувала Нікі, то не лише для того, щоб заразити вітрянкою.

— Окей, Еллісе, розповім тобі все, що ми знаємо. Або гадаємо, що знаємо. Багато часу не забере. Леді, не соромтеся долучатися до розмови. Джордже, коли відчуєш, що підступає черговий напад курзу-верзу, тримай рота на замку.

— Дякую, — відповів Джордж. — А потім я тобі дам на сво’му «порше» покататись.

— Каліша тут найдовше, — сказав Нікі. — Через вітрянку. Скільки ти дітей перебачила за цей час, Калішо?

Дівчина замислилась:

— Може, двадцять п’ять. Чи трохи більше.

Нікі кивнув:

— Вони, тобто ми, прибуваємо сюди з усіх усюд. Ша — з Огайо, Айріс — із Техасу, Джордж — зі Славетної Дірки, що в штаті Монтана…

— Я з Біллінгза, — сказав Джордж. — Цілком пристойне місто.

— Першим ділом вони нас чипують, мов перелітних птахів чи якихось клятих буйволів. — Нікі відгорнув волосся і відтягнув мочку вуха — у ній виднівся кругляк з яскравого металу, розміром приблизно з дайм [45] Різновид монети в 10 центів; ≈ 18 мм у діаметрі. . — Нас обстежують, тестують, нам роблять уколи, щоб бачити кола, а тоді знову обстежують і знову тестують. Рожеві отримують більше уколів і більше тестів.

— А я отримала бак, — знову нагадала Айріс.

— Честь тобі й хвала, — сказав Нік. — Якщо ти поз, то тебе, наче домашню тваринку, змушують виробляти тупі фокуси. Так склалося, що я сам — ТК-поз, але Джордж-говорун вправляється набагато краще за мене. Був тут іще один малий, не пам’ятаю, як його звали, то він був навіть кращий за Джорджа.

— Боббі Вашингтон, — сказала Каліша. — Маленький чорношкірий хлопчик, може, років дев’яти. Він запросто скидав тарілки зі столу. Його вже немає… скільки, Нікі? Два тижні?

— Трохи менше, — відповів Нікі. — Якби два тижні, то це було б іще до мене.

— Сьогодні сидить із нами на вечері, — продовжила Каліша, — а завтра вже потрапляє в Задню половину. Вжух — і нема. Зараз — бачиш, згодом — ні. Я, певно, буду наступною. Наскільки я розумію, вони майже покінчили зі своїми тестами.

— І я туди ж, — кисло мовив Нікі. — Вони, мабуть, зрадіють, коли мене здихаються.

— «Мабуть» можеш викреслити, — сказав Джордж.

— Нам роблять уколи, — сказала Айріс. — Деякі — болючі, деякі — ні, після одних із тобою щось коїться, після других — ні. У мене якось піднялася температура і голова до біса розболілася. Я вже думала була, що підхопила від Каліші вітрянку, але за день воно минуло. Тобі робитимуть уколи, доки ти не побачиш кола, такі собі цятки, і не почуєш гудіння.

— Ти ще легко збулася, — сказала їй Каліша. — Деяких малих… був тут один на ім’я Морті… забула його прі­звище…

— Той носодлуб, — відповіла Айріс. — Який тусив із Боббі Вашингтоном. Я теж не пам’ятаю, яке в Морті прі­звище. Він пішов у Задню половину за два дні після мого приїзду.