Стивен Кинг - Інститут

— Ні, мем, навряд, і якщо я заважаю, то можу зайти пізніше.

— Усе гаразд, я за хвилину звільнюся. Наші мешканці вводять новенького в курс. Ходи подивися. Досить потішна суміш міфів і спостережень. Наче з сюжету «Володаря мух».

Тревор Стекгаус обійшов робочий стіл місіс Сіґсбі. І побачив Вілгольма, цього докучливого малого засранця, який сидів за шаховою дошкою — фігури розставлені, усе готове до гри. Навпроти Ніка — новоприбулий. Дівчата стояли поруч, зосередившись, як завжди, на Вілгольмі — красивому, похмурому і бунтівному Джеймсі Діні [47] Американський актор 1950-х років, часто грав буремних персонажів, у віці 24 років загинув в автокатастрофі. наших днів. Скоро він піде. Стекгаус уже всі жданики поїв, поки Гендрікс його випише.

— Як гадаєте, скільки тут людей загалом працює? — спитав новенький.

Айріс і Каліша (також відома як Вітрувата дівчина) перезирнулися. Відповіла Айріс:

— П’ятдесят? Думаю, як мінімум стільки. Лікарі… лаборанти і доглядачі… працівники кафетерію… гм…

— Два чи три санітари, — сказав Вілгольм, — і покоївки. Зараз тут одна Морін, бо нас усього п’ятеро, але коли дітей більше, то нам присилають іще пару. Може, із Зад­ньої половини приходять, я не певен.

— Як про таке місце досі ніхто не дізнався, якщо тут стільки людей працює? — спитав Елліс. — Почнемо хоча б з того, де вони паркують автівки.

— Цікаво, — мовив Стекгаус. — Здається, раніше цього питання ще ніхто не ставив.

Місіс Сіґсбі кивнула.

— Цей дуже розумний, і не просто начитаний чи ерудований, як я бачу. А тепер цить. Я хочу послухати.

— …мають лишатися, — говорив Люк. — Розумієте логіку? Наче службове відрядження. А це значить, що Інститут має бути державною установою. Щось на кшталт секретних в’язниць, куди доправляють терористів для допитів.

— Плюс стара добра гідротерапія з мішком на голові, — сказав Вілгольм. — Ніколи не чув, щоб так чинили з тутешніми дітьми, але можливості не виключаю.

— У них є бак, — сказала Айріс. — Ось вам і гідротерапія. Натягають тобі на голову шапочку, занурюють під воду і знімають показники. Насправді, це краще за уколи. — Вона замовкла, тоді додала: — Принаймні як на мене.

— Працівники, певно, виходять на зміни групами, — сказав Елліс.

Місіс Сіґсбі подумала, що він радше звертається до самого себе, аніж до решти. «Певно, з ним це часто відбувається», — майнула в неї думка.

— Тільки так воно працюватиме, — закінчив Люк.

Стекгаус кивав.

— Добрі умовиводи. Дуже добрі, — сказав він. — Скільки йому, дванадцять?

— Почитай документацію як належить, Треворе.

Місіс Сіґсбі натиснула кнопку на клавіатурі, і на екрані з’явився скрінсейвер: фотографія двох її дочок-близнючок у подвійному візку. Знімок, зроблений за багато років до того, як у них з’явилися груди, зухвалі манери і негідні бойфренди. А ще, у випадку Джуді, наркотична залежність.

— Рубінові відзвітували?

— Мені особисто. Коли копи перевірять комп’ютер малого, то побачать, що він почитував історії дітлахів, які вбили власних батьків. Небагато, два чи три випадки.

— Іншими словами, стандартна процедура.

— Так, мем. Як не зламане — не лагодь.

Стекгаус посміхнувся. Сіґсбі подумала, що цей посміх — майже такий самий чарівливий, як стоватна усмішка Вілгольма. Проте не зовсім. Їхній Нікі — справжній магніт для дівчат. Принаймні поки що.

— Хочеш поспілкуватися із загоном чи самого звіту вистачить? Його просто зараз складає Денні Вільямс, тож звіт буде досить читабельним.

— Просто звіт, якщо все пройшло гладенько. Розалінд його принесе.

— Добре. Що там із Альворсон? Є від неї якась інформація?

— Ти про те, чи не милуються ще Вілгольм із Калішею? — Сіґсбі звела вгору одну брову. — Це має безпосередній стосунок до твоєї місії з охорони і безпеки, Треворе?

— Та не всралося мені, чи ті двоє милуються. Хоч, власне кажучи, я за те, щоб вони не зволікали і втрачали незайманість, якщо така в них іще є, поки мають змогу. Але час від часу Альворсон і справді постачає інформацію, яка має безпосередній стосунок до моєї місії. Як, наприклад, її розмови з малим Вашингтоном.

Морін Альворсон, покоївка, яка, на перший погляд, симпатизувала юним піддослідним Інституту, насправді була підсадною качкою. (Враховуючи уривки поговорів і пліток, що їх приносила Морін, місіс Сіґсбі гадала, що термін «шпигунка» для неї надто пишний.) Ані Каліша, ані інші ТП цього не вчували, бо Морін напрочуд уміло й глибоко приховувала спосіб, у який заробляла кілька додаткових баксів.